0

Ярослав Теклюк про специфіку Стокгольмського арбітражу, юристів «Газпрому» та роль менеджменту «Нафтогазу»

Ярослав Теклюк — директор з юридичних питань «Нафтогазу», відповідає за юридичний супровід, взаємодію з органами влади й захист інтересів компанії в судах і інших установах. Має 15-річний досвід юридичної практики. Має диплом Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (спеціальність — міжнародне право).

— Я насамперед запитую про емоційну складову арбітражу, бо ми всі люди і нас цікавлять не тільки цифри. Пригадай свої найяскравіші емоції під час арбітражного процесу.

— Найяскравішою емоцією була радість після отримання окремого рішення у справі про купівлю-продаж газу. Було очевидним: найнебезпечніша вимога «Газпрому» — виплатити близько 50 мільярдів доларів за положенням контракту «бери або плати». Принцип «бери або плати» не був чужим для європейських контрактів купівлі-продажу газу. Попри те, що ми прохали трибунал визнати недійсним положення «бери або плати» у тому вигляді, в якому воно було в контракті, існувала висока ймовірність, що трибунал не визнає положення недійсним, а просто зменшить суму вимог «Газпрому». Коли ми побачили рішення на нашу користь, емоції були сильними.

— Ти займався юридичною стороною арбітражу. Розкажи, як було організовано роботу юристів: скільки їх було, як вони співпрацювали між собою, як обирали зовнішніх юристів?

— Загалом у різний час працювало близько 15 зовнішніх радників. Від «Нафтогазу» безпосередньо арбітражем займався я і ще двоє колег. У ролі зовнішнього радника ми залучили норвезьку фірму Wikborg Rein. Вони залучили радників зі шведського та українського права (юридичні фірми Gernandt & Danielsson і Aequo) й експертів. Роботу всієї юридичної команди планували Wikborg Rein, зокрема Даг Мйоланд і Одне Хага. Я, як представник клієнта, погоджував усі процесуальні документи перед подачею до трибуналу та приймав рішення щодо погодження юридичних рішень і дій у рамках арбітражів (наприклад, вибір арбітрів, вибір і призначення голови трибуналу та безліч інших). Роботу було добре скоординовано. Кожен знав свої завдання і термін їхнього виконання.

— Чим Стокгольмський арбітраж відрізняється від українських судів?

— Скажу про наш досвід. На думку спадають декілька аспектів: (а) глибиною вивчення нюансів правових позицій кожної сторони і фактичних обставин, на які сторони посилаються, (б) бажанням винести законне і справедливе рішення, (в) тим, що арбітри дорожать своєю репутацією як арбітрів і як правників, тому намагаються максимально коректно і якісно провести процес, забезпечуючи дотримання прав обох сторін. Для нас було надзвичайно важливим, щоб арбітри глибоко вивчили нашу позицію, адже вона була набагато складнішою для сприйняття, ніж позиція «Газпрому», котра базувалася переважно на положеннях підписаного контракту й полягала в тому, що нічого не можна змінювати, тож «Нафтогаз», який підписав цей контракт, має його дотримуватися.

— Багато хто в Україні думає, що рішення Стокгольмського арбітражу більше залежить від геополітики або спритності найнятих юристів, ніж від можливості «Нафтогазу» правильно визначити, обґрунтувати та підкріпити показами свідків свої вимоги. Що ти про це думаєш? Зокрема, чи вважаєш, що «Газпром» програв в арбітражі, адже найняв поганих юристів? Чи коли «Нафтогаз» програв «Росукренерго» в тому ж Стокгольмському арбітражі, це була провина зовнішніх юристів?

— Це не так. Рішення в обох арбітражах приймалося висококласними юристами з бездоганною репутацією, на яких не впливає геополітика. Наприклад, арбітром, призначеним «Газпромом», був пан Йоган Мунк, колишній голова Верховного суду Швеції. Раніше він був головою трибуналу в арбітражі між «Нафтогазом» і «Росукренерго». Там результат був не на користь «Нафтогазу». Це певною мірою підтверджує, що все залежало від обґрунтованості і переконливості позицій сторін і волі до перемоги. «Газпром» було представлено висококласними юристами. До того ж, під час усних слухань позицію «Газпрому» перед трибуналом представляли відомі англійські королівські радники (QC), еліта англійських барістерів. Що стосується «Росукренерго», як відомо, «Нафтогаз» сам погодився на такий результат.

— Поставлю тобі провокаційне запитання. Комерційний арбітраж, як між «Нафтогазом» та «Газпромом», — це розгляд питань комерційних відносин між сторонами в межах чітко визначеної правової бази. Я дивився на арбітраж передусім з економічної сторони цих відносин. Для мене арбітраж був одним із засобів змінити ці комерційні відносини, аби вони приносили справедливий фінансовий результат для компанії. Наскільки я «задовбував» вас складними економічними конструкціями (а легких варіантів не бачив), і як наслідок, тисячами сторінок звітів експертів, на підставі яких потрібно було потім готувати ще більше сторінок подань до арбітражу? Разом з тим я вважав необхідним розуміти вашу, юридичну, логіку, тому ставив багато запитань. Іноді навіть сперечався. Це дратувало чи це нормальна командна робота?

— Це абсолютно нормальна робота. Чим більше менеджмент компанії сам заглиблюється у справу, не перекладаючи все на зовнішніх радників, тим кращим буде результат. В основі наших спорів з «Газпромом» лежала економіка, а саме — невигідність контрактів для «Нафтогазу» з економічної точки зору, а також зловживання «Газпрому» своїм монопольним становищем. Далі стояло завдання підібрати правильні юридичні інструменти і конструкції, які б обґрунтували можливість і необхідність змінити контракти. Але коли ти сперечався, це дратувало.

— Якби «Нафтогаз» програв в арбітражі і трибунал би присудив, що ми маємо повністю заплатити «Газпрому» і за положенням контракту «бери або плати», і за контрактною ціною без усякого перегляду, то «Нафтогаз» би просто фізично не міг би заплатити. Які б тоді наслідки були для «Нафтогазу» та для України?

— Україна перетворилася б на боржника свого запеклого ворога. Не потрібно обманювати себе тим, що формально це був би борг «Нафтогазу», а не держави. Переконаний, Росія застосувала б усі важелі, аби отримати виплати за цим боргом від України, якщо не грішми, то якимись геополітичними поступками. Більш того, для європейських і американських партнерів, які підтримують Україну, стало б набагато важче протидіяти Росії, адже Росія виступала б з позиції найбільшого кредитора України.

*Партнер проекту «Нафтогаз проти Газпрому» — Юрій Вітренко, виконавчий директор НАК «Нафтогаз України». Думки і оцінки, опубліковані в матеріалах проекту, можуть не збігатися з позицією НАК «Нафтогаз України» і редакції НВ.