Наш Державний прапор – це символ національної ідентичності.
Тобто символ того, що нас єднає і відрізняє від інших націй.
Ідентичність – це не лозунги, вона складається з речей, які ми робимо майже кожного дня. Це наші звичаї, підсвідомий вибір, що в свою чергу базується на наших цінностях.
З іншого боку, наші вчинки, особливо звичаї, залежать від того, що ми про себе думаємо, як ми себе ідентифікуємо. Це так звана «петля зворотнього зв’язку».
Наш ворог, російський імперський режим, який хоче контролювати українців, щоб ми діяли в його інтересах, намагається активно впливати на те, як ми себе ідентифікуємо.
Тому на окупованих територіях українців вбивають за наш прапор як символ цієї ідентифікації.
На цьому можна було б закінчити цей допис з нагоди Дня Державного прапору.
Але я би хотів звернути увагу ще на два аспекти.
Пе-перше, держава і нація – це далеко не завжди однакові речі.
Хоча Конституція України і зазначає, що вона приймається на основі здійсненого українською нацією права на самовизначення, але держава – це державна влада, державний апарат, а нація – це суспільство.
Державна влада у сучасному світі практично завжди хоче представляти себе так, нібито вона і є суспільство, народ, але це не так, навіть у розвинених демократія (більше про це ви можете прочитати, наприклад, у книжці Вузький коридор).
Для того, щоб державна дійсно влада діяла в інтресах суспільства, мобілізоване суспільство через власні свої інституції має постійно контролювати і тиснути на владу.
Це дуже важливий нюанс, але який зазвичай не отримує достатньої уваги.
По-друге, ми, украінці, можемо і маємо самі змінювати свою ідентичність. В цьому полягає прогрес. Оскільки якість нашого життя залежить від наших вчинків, а наші вчинки залежать від того, що ми про себе думаємо, як ми себе ідентифікуємо, для підвищення якості нашого життя ми маємо змінювати нашу ідентифікацію.
Нам потрібно знаходити в себе, в українській нації ті риси, які допоможуть нам рухатися вперед, потім змінювати власне сприйняття нас самих, і потім системно, на рівні інституцій, закріплювати ці зміни у нашій ідентичності, формувати нові звичаї.
При цьому, повертаюсь до першого пункту, потрібно постійно змушувати владу діяти не у власних інтересах можновладців, які можуть в перешкоджати розвитку суспільства, національної ідентичності.
Звучить непросто, розумію. Складність ціє моделі обумовлена тим, що вона динамічна, а не статична, і що вона враховує наявність сил з різними інтересами.
Але День Державного прапору є чудовою нагодою задуматися над важливими, хоча і складними, питаннями!
