У цей день три роки тому ми отримали нашу першу перемогу в Стокгольмському арбітражі. Ми відбили наступ Газпрому і відвернули найбільшу загрозу для України – кабальне положення «бери або плати», за яким мали б заплатити понад 90 мільярдів доларів за газ, який Україна навіть не отримувала.
Тоді ми святкували перемогу. Вітали один одного, отримували багато привітань від друзів та знайомих.
Але зараз настає час оцінити, які уроки ми винесли з того, як ми потрапили у цю кабалу і як ми з неї виборсалися.
Мої висновки невтішні. Як влада, так і суспільство недостатньо розуміють причинно-наслідкові зв’язки, основні «герої» не хочуть визнавати свої помилки і змінюватися, брехлива система успішно уникає відповідальності.
Це несе величезні загрози для України, особливо враховуючи, що не дивлячись на всі наші перемоги над Газпромом, ми ще дуже далекі від перемоги у війні, яку проти нас веде Росія Путіна.
Тому давайте в цей день святкувати нашу спільну перемогу у битві з потужним противником, але водночас і робити висновки.
Очевидно, що Україна була б не в змозі розрахуватися за борги. Програш у справі про купівлю газу та визнання справедливими боргових зобов’язань повернуло б Україну в «братерські обійми» Кремля та зробило б нас повністю залежними від Росії — яка б у такому випадку стала нашим головним кредитором. Було б невесело, думаю ви погоджуєтесь.
У кращому випадку Газпром перестав би нам платити за транзит, зараховуючи ці платежі у погашення боргу. У такому разі, у 2018 році Україна б увійшла в жорстку економічну кризу. “П’ята колона” та сепаратисти отримали б максимально сприятливі умови, аби знову ж таки рухати Україну у зворотному від Європи напрямку.
Те, як трактуються перемоги сьогодні, кому приписуються досягнення, як витрачалися гроші, які ми отримали право не платити Газпрому, та як зараз витрачаються отримані від Газпрому гроші — окрема історія.
Утім у контексті подій і навіть тенденцій останнього часу маю нагадати кілька важливих речей.
У контрактах чорним по білому були прописані наші зобов’язання за принципом “бери або плати”, на які українська сторона свідомо погодилася у 2009 році. Але чому стандартний ринковий принцип «бери або плати» став у нашому випадку кабальним?
Із цим питанням нам потрібно повернутися в уже далекий 2009 рік, аби пригадати, що на той момент радником голови правління Нафтогазу був нинішній голова правління Нафтогазу Андрій Коболєв. Як радник голови правління він був зобов’язаний перевірити відповідність запропонованого Газпромом формулювання положення контракту “бери або плати” європейським нормам. Як ми вже знаємо, Україна підписала контракт із кабальними положеннями.
Але цю «кабальність» нам довелось доводити в суді. Ми мали надати тисячі сторінок економічних, технічних, юридичних аргументів, оскільки поріг обґрунтування «кабальності» положень контрактів в комерційних арбітражах є надзвичайно високим. А могли не довести, не переконати суддів, вони могли не погодитися, що норми Шведського права про захист прав споживачів, передбачені для тих, хто не читає папірці коли купує, наприклад, праску чи пральну машину в магазині, має бути застосована до найбільшого в історії людства контракту між двома газовими гігантами з купою юристів та радників.
При цьому спрацювала наша остання, 8-ма за порядком лінія захисту, всі попередні Газпром та його юристи рознесли в суді. Фактично, ми висіли на волосині від падіння у прірву.
І коли останнім часом я дивлюсь на управління Нафтогазом, я, на превеликий жаль, не можу не згадувати цю ситуацію у 2009 році.
Хоча, звісно, це історія не про Коболєва. На його місці міг опинитись будь-який недостатньо сумлінний і компетентний менеджер, і ситуація була б аналогічною. Ця історія про імперську політику Росії та зашморг, який вона десятиліттями накидала на шию українського народу. Головна мотивація імперії отримувати максимальну вигоду від експлуатації колонії, витискати з неї всі соки для власного збагачення, зміцнення та розширення панування. І нескладно переконатися, що таку політику Кремль веде не лише щодо України, в тому числі за допомогою газу.
Усім, хто приходить на державні посади та в державні компанії, планує або вже має політичну кар’єру, тим, хто протистоїть Росії на різних фронтах дуже важливо це пам’ятати. Зокрема тим, хто займається газовими питаннями, оскільки природний газ, його експорт та транзит, для Росії — це геополітика навіть більше ніж економіка. Росія активно використовує його для реалізації своїх геополітичних цілей, а Путін особисто керує цим процесом.
Кажу я все це не для зведення рахунків чи помсти (маячню про «особисту війну» розповсюджують ті, хто якраз не хоче неупереджено розглядати професійні питання), і не тому, що планую політичну кар’єру (не планую), а для того, щоб ви розуміли, яка ситуація є насправді, хто несе відповідальність та які ризики у зв’язку із цим існують. Адже ми виграли битву, але ще не війну.