0

Щодо скандалів з “плановими збитками” та висновками Держаудитслужби про величезні порушення в Нафтогазі (Частина 3)

Чому взагалі це коментую?
Як я вже написав у попередніх частинах, в мене є свій погляд, відмінний від позиції Нафтогазу. Я про нього кажу зараз, щоб потім мене не звинувачували в тому, що я мовчав, і тому це сприймалося як якась «мовчазна згода». Особливо враховуючи, що ця перевірка була за період, коли я був в Нафтогазі. І що як людина, яка мала сертифікацію фахівця з міжнародних стандартів обліку (АССА, FCCA) і інші релевантні сертифікації, я не мав мовчати. І також враховуючи те, що я і члени моєї команди неодноразово писали о багатьох проблемах з обліком та звітністю Нафтогазу. Іншими словами, я не хочу несу відповідальність за створення українського Енрону. Я не хотів і не хочу бути частиною брехні і маніпуляцій. Є проблеми – давайте їх відкрито обговорювати, а не приховувати.
Додам тут більш загальні пояснення.
1. Дискредитація професіоналізму та реформ.
Збитковий Нафтогаз, порушення зі звітністю, вища за європейську ціна газу на оптовому ринку, нереалізований ресурсний потенціал, втрати держбюджету – це дискредитація професіоналізму та реформ, давайте не будемо себе обманювати. Замовчувати це, маніпулювати, звинувачувати зовнішні обставини – це може спрацювати хіба що у нашому “Фейсбук баблі”. Я не вважаю це правильною поведінкою.
Якщо відверто, то тут є і певний захист власних інтересів.
Я вважаю себе професіоналом своєї справи, і я вважаю, що я був частиною успішних реформ. На моїх професійних успіхах заснована моя репутація. Дискредитація професіоналізму і реформ зашкоджує моїй репутації. Тому я її захищаю. Для мене вона важливіша за посаду.
Не хочу, щоб потім казали, що “вони всі там однакові”. Потрібно відрізняли “зерно від полови”. Є позитивні вчинки багатьох людей, які робили окремі реформи успішними для України. Ці вчинки НЕ мають бути дискредитовані.
Переконаний, мої власні інтереси тут збігаються з суспільними інтересами.
2. Тиск на владу.
Нафтогаз належить не приватному власнику, а державі. А в поточній конфігурації – це взагалі де-факто частина державної влади.
Людську природу ніхто не відміняв, але тут мова про рівень відносин між суспільством і владою.
І взагалі, я погоджуюсь з думкою, яка зараз стає все більш і більш популярною у розвинених країнах, що ключ до успішної нації – це постійний і системний тиск на владу.
Цей тиск має полягати передусім в тому, що на рівні, де ви безпосередньо стикаєтесь з владою, ви змушуєте владу бути чесною і працювати в інтересах людей, а не у власних інтересах.
3. Зв’язок між моїм звільненням та критикою Нафтогазу.
Задовго до мого звільнення я чесно і відкрито казав про проблеми Нафтогазу як публічно, так і всередині компанії.
При цьому я це завжди робив в межах задекларованих норм корпоративної етики Нафтогазу та, взагалі, етичних норми здорової людини.
Нагадаю, що кодекс етики Нафтогазу сам каже про необхідність бути відкритим та сміливім. Тому я та члени моєї команди відкрито і сміливо, і, головне, чесно говорили про проблеми і пропонували їхнє вирішення. Всередині компанії ми були набагато більш відвертими, оскільки було менше обмежень з точки зору конфіденційної інформації.
При цьому важливо не плутати імідж компанії та персональний імідж окремих посадових осіб. Я і моя команда багато зробили для того, щоб у Нафтогазу змінився імідж – з корупційної чорної діри на успішного переможця Газпрому.
Але якщо окремі посадові особи створювали собі імідж, який не відповідав дійсності, і тому вони боялися розголошення інформації, яка заважала це робити – то це зовсім інша проблема.
Я вже писав про те, що глибинною причиною мого звільнення полягала в тому, що протистояння з Росією, європейські реформи та боротьба з корупцію не були пріоритетом. Якби це було пріоритетом, то з «моєю» незручністю для високопосадовців продовжували б миритися, оскільки потрібен був би результат, який забезпечував я і моя команда.