0

Захоплення держави. 5 прикладів як Путін, організована злочинність та олігархи руйнували «Нафтогаз» і Україну

Перетворення Держкомнафтогазпрому на Національну акціонерну компанію «Нафтогаз України» було важливим чинником для сталого розвитку нафтогазового комплексу України.

Але важко не згадати одну важливу деталь, — у 2000 році президентом Росії стає Володимир Путін. Поступово змінюється політика щодо України. «Чекісти» замінюють газовиків (друзів і в минулому колег українських газовиків) у керівництві «Газпрому» і так само змінюють відносини з «Нафтогазом».

Організована злочинність також долучилася до процесу. Журналісти неодноразово підкреслювали роль «солнцевського угруповання», очолюваного Семеном Могілевичем, у газових оборудках. Так, можна стверджувати, що організована злочинність у співпраці з «Газпромом» перебрала контроль над постачанням туркменського газу. Говорячи про цей випадок, британський журналіст і дослідник злочинності Міша Гленні не приховує подиву: «Важко сказати, чи це приклад зухвалої корупції, чи кримінальної афери, важко навіть зрозуміти, де межа між цими явищами». Хай там що, результат відомий — в Україну зайшли «Eural TransGas», а потім «Росукренерго» на чолі з одіозним олігархом Дмитром Фірташем.

фото: Depositphotos_VLADJ55. Росія використовує «Газпром» як зброю в гібридній агресії проти Україн

Із обранням Володимира Путіна все, що можна було використати для «збору земель», використовується для цього. Російський «Газпром» не тільки не став винятком, а використовується як основна енергетична зброя в гібридній агресії. Організована злочинність також опинилася в авангарді цих процесів.

За правилами колоніальної політики в Україні знаходилися люди, які через свою жагу влади та багатства, через компромат на них, врешті-решт, через невігластво допомагали затягувати зашморг на шиї власного народу.

Сильний «Нафтогаз», сталий розвиток нафтогазового комплексу України точно не відповідав інтересам колоніальної політики Росії.

Навпаки, цим інтересам відповідала корупція в «Нафтогазі» і навколо нього. Нечесна приватизація окремих підприємств, які входили до його складу, що ускладнювало вертикальну й горизонтальну інтеграцію, знижуючи конкурентоздатність усього комплексу. Призначення керівників компанії за квотами політиків та олігархів. Кабальні контракти, які допомагали викачувати кошти з України в Росію. Блокування справжніх ринкових реформ і надмірне державне регулювання.

Все це руйнувало «Нафтогаз», значно послаблювало його здатність задовольняти потреби споживачів і захищати національні економічні інтереси. На жаль, навіть допомога міжнародних партнерів України була переважно неефективною через цілу низку причин, серед яких непрямий вплив тієї ж Росії та поверхневий аналіз проблем.

 

Приклади: так руйнувався «Нафтогаз» і з ним економіка України

«Росукренерго»

Компанія-посередник між «Нафтогазом» і де-факто «Газпромом». Спільне підприємство між «Газпромом» і двома українськими громадянами — Фірташем та Фурсіним. Як встановили журналісти Reuters, роль Фірташа пояснюється його зв’язками з лідером «солнцівської» організованої злочинної групи Семеном Могилевичем, а роль Фурсіна — його зв’язками з Сергієм Льовочкіним, який у минулому був головним помічником президента Кучми. Завдяки співпраці «Газпрому», Фірташа і його політичних партнерів в Україні, «Нафтогаз» втратив можливість імпортувати газ з Туркменістану. Це призвело до величезних збитків та критичної залежності України від постачання газу «Газпромом». А от Росія конвертувала це в надприбутки, причому частина з них потім використовувалася для корумпування українських політиків найвищого рівня, придбання провідного телеканалу, фінансування політичної сили тощо.

  
Наслідки «реформ»: приватизація та «демонополізація» нафтопереробки в Україні

Приватизація українських нафтопереробних заводів почалася в середині дев’яностих. Вона проходила під гучними гаслами про «роздержавлення» та «демонополізацію». Гасла правильні. Але не у випадку вертикально інтегрованої галузі, а нафтова галузь саме така. Бездумна приватизація розірвала єдиний технологічний ланцюг «видобуток–переробка». Інвестувати в модернізацію відсталих потужностей нові власники теж не збиралися.

Фото: група «Нафтогаз»

Тому протягом наступних 20 років заводи зупинялися один за одним, а об’єми виробництва нафтопродуктів стрімко падали. У 2017 році єдиним заводом, що працює, залишився Кременчуцький нафтопереробний, і тільки тому, що він фактично входить до групи компаній з частковою вертикальною інтеграцією. Але через обмеження цієї інтеграції він працює лише на 12% від проектної потужності.

 

Кабальні контракти 2009 року

 

«Таким чином, три пов’язані положення — обсяг, заборона на реекспорт і «бери або плати» — вже у день укладання контракту були надмірними й вочевидь відходили від ринкової практики»,  —  фрагмент рішення Стокгольмського арбітражу щодо положення «бери або плати».

19 січня 2009 року тодішні прем’єр-міністри України і Росії, Тимошенко й Путін, домовилися про контракти, положення яких були згодом визнані міжнародним арбітражем як «кабальні» для української сторони. В чому ж їхня «кабальність»? У зобов’язанні купувати щороку 42 мільярди кубометрів, за завищеною ціною і без права реекспорту, або платити величезні штрафи у випадку недобору. Цей принцип — «бери або плати» — Стокгольмський арбітраж визнав таким, що суперечить ринковій практиці та галузевим стандартам. Ціна ж була завищена тому, що з усіх можливих варіантів Тимошенко погодила з Путіним найгіршу для України формулу розрахунку вартості газу, яка тільки на словах відповідала європейським принципам.

«Згідно з позицією «Нафтогазу», положення «бери або плати» в цій справі діє як штрафна стаття, а розмір штрафу значно більший, ніж втрати «Газпрому», якщо вони взагалі понесені. <…> [П]оложення, про які зараз ідеться, виходять за межі того, що є ринковою практикою і що є допустим в межах конкурентного права. Положення про заборону реекспорту, згідно з «Нафтогазом», є жорстким обмеженням конкуренції, не дозволеним на будь-якому можливому ринку. Таким чином, три пов’язані положення — обсяг, заборона на реекспорт і «бери або плати» — вже в день укладання контракту були надмірними й вочевидь відходили від ринкової практики»,  — фрагмент рішення Стокгольмського арбітражу щодо положення «бери або плати».

Змінити положення контрактів «Нафтогаз» спромігся лише після звернення у 2014 році до Стокгольмського арбітражу. Штрафи за кабальним положенням «бери або плати» були повністю скасовані. Але формулу ціни на газ вдалося переглянути тільки з 2014 року і тільки до рівня німецького ринку – далися взнаки домовленості, закладені у контракт.

Наші розрахунки показують, що оскільки у контрактах, про які у 2009 році домовилися Тимошенко і Путін, не були закладені справжні європейські принципи щодо ціни на газ, Україна переплатила за газ у 2009-2015 роках 28.9 мільярда доларів, і це вже навіть враховуючи «знижки в обмін на незалежність», які Путін надавав Януковичу за оренду бази для чорноморського флоту РФ та за відмову від європейської інтеграції.

 

Приватизація облгазів

Облгаз — це місцева газорозподільна компанія, вона обслуговує розподільні газопроводи, які поєднують магістральні газопроводи і невеликих споживачів газу, а також супутнє обладнання, наприклад, побутові лічильники газу. Також облгаз проводить облік газу, визначаючи, хто і скільки відібрав газу з розподільної системи.

 

 

Фото: група «Нафтогаз»

До 2015 року облгази також займалися «постачанням газу». З 2015 року облгази «постачання газу» перевели на свої дочірні структури, облгаззбути. Вони фактично тільки збирають гроші з кінцевих споживачів за газ. Якби це було справжньою реформою, то це супроводжувалося б лібералізацією ринку, але оскільки уряд зобов’язує «Нафтогаз» продавати газ облгаззбутам, до того ж за ціною нижче ринкової та без гарантії оплати, то облгаззбути є, кажучи просто, штучно створеним монопольним посередником між «Нафтогазом» та кінцевим споживачем.

Приватизація облгаззбутів почалася тоді ж, коли й нафтопереробних заводів — у середині дев’яностих. Контроль критичної для держави інфраструктури майже повністю перехопили корумповані групи, пов’язані з олігархами і тогочасною «політичною елітою». Отримавши контроль над обліком газу та збором грошей вони вибудували декілька схем, завдяки яким величезна кількість коштів осідає в їхніх кишенях.

Йдеться про мільярди гривень щороку. Найпоширеніша схема: списання газу на «мертві душі» (фіктивних споживачів) та на завищені нормативи для побутових споживачів без лічильників. Потім такий газ продається підприємствам промисловості за готівку або передається підконтрольним компаніям, наприклад, хімічним підприємствам. За цей газ облгаз не розраховується з «Нафтогазом», безкарно накопичуючи борги. Або розраховується за пільговою ціною, встановленою урядом для потреб населення, чи за рахунок субсидій, отриманих з держбюджету і передбачених для населення. Також облгаз може «виводити» отримані від населення кошти через закупівлю товарів та послуг за завищеними цінами, користуючись тим, що держава на практиці не змушує їх проводити прозорі закупівлі через систему ProZorro. Попри очевидність їхнього статусу природної монополії.

У публічному доступі достатньо свідчень того, що немає дієвого контролю ані за розподілом коштів, які вони збирають з населення та які виділяються облгазам у вигляді субсидій незахищеним верствам населення, ані за обсягом розподіленого ними газу. Разом з особливим статусом, яким держава наділяє облгази в схемі продажу газу населенню, це створює нескінченні можливості для маніпулювання як обсягами споживання, так і розрахунками з «Нафтогазом».


Вишки Бойка

Державна компанія «Чорноморнафтогаз», яка входить до групи компаній «Нафтогаз», придбала дві плавучі бурові установки за ціною мінімум удвічі вищою за ринкову. Розслідування цієї оборудки триває вже чотири роки, прокуратура заявила про 144 мільйони доларів незаконно отриманих коштів, серед підозрюваних — колишній президент, колишні голови Національного банку України, ще близько 15 високопосадовців часів Януковича. Колишній голова «Нафтогазу» в розшуку. Одного з його заступників уже засуджено. Характерно, що Юрій Бойко, тогочасний міністр енергетики, який контролював «Нафтогаз», не є фігурантом провадження, пов’язаного з вишками, як заявляв Юрій Луценко.

фото: Depositphotos_Iurii

Захоплення держави

Упродовж усього цього часу на різних рівнях у «Нафтогазі» знаходилися люди, які в окремі критичні моменти могли успішно захищати національні інтереси, хоча б частково виправдовуючи статус національної компанії. Цьому значною мірою допомагали залишки вертикальної інтеграції.

 

«“Захоплення держави” групами впливових політичних та економічних еліт, що структурно влаштовані як піраміди і вкорінені в публічні інституції й економіку, вважається характерною властивістю корупції в Україні», — Звіт Міжнародного валютного фонду (IMF Country Report No. 17/84, березень 2017 року).

 

Це не влаштовувало зовнішнього та внутрішніх ворогів України, не кажучи вже про жагу власної наживи через фактичне розкрадання державних активів, тому «Нафтогаз» готували для розділення. Це було схоже на розділення м’яса дійної корови, коли вона ще є живою. Прикривалися європейською реформою, так званим анбандлінгом оператора газотранспортної системи, або вимогою відокремлення діяльності з транспортування газу. Насправді до європейського анбандлінгу це не мало жодного стосунку, імовірніше, навпаки, не йшлося навіть про справжню ізоляцію оператора газотранспортної системи від групи людей, які зокрема контролюють видобуток і торгівлю газом, як це вимагає європейське законодавство. «Нафтогаз» просто хотіли поділити: «Газпрому» віддати газотранспортну систему, родині президента Януковича — більшість газовидобутку, олігарху Коломойському за величезний хабар — всю нафтову вертикаль. А олігарх Фірташ, за моєю інформацією, на той час уже  «купив» собі розподіл газу й хімічну промисловість (фактично переробку газу на добрива). Такий собі «анбандлінг» по-українськи.

«Олігархія та її вплив на законодавство і на різні медіа — характерна вада України. Рівень концентрації ресурсів у малої групи людей — найбільша відмінність від Латвії, Польщі і Румунії. “Захоплення держави” групами впливових політичних та економічних еліт, що структурно влаштовані як піраміди і вкорінені в публічні інституції й економіку, вважається характерною властивістю корупції в Україні», — Звіт Міжнародного валютного фонду (IMF Country Report No. 17/84, березень 2017 року).

Путінська влада використовувала це, прикриваючись бізнес-риторикою і активно корумпуючи українські еліти. І не тільки українські, а й європейські. Зрештою, більшість продажних чиновників і олігархів були готові відстоювати інтереси Росії. Питання, зазвичай, полягало лише в ціні.

Цілком логічний фінал — захоплення держави.

 

Результат:
18  мільярдів гривень — чистий збиток «Нафтогазу» у 2013 році.
88.4 мільярда гривень — чистий збиток «Нафтогазу» у 2014 році.

 

*Партнер проекту «Нафтогаз проти Газпрому» — Юрій Вітренко, виконавчий директор НАК «Нафтогаз України». Думки і оцінки, опубліковані в матеріалах проекту, можуть не збігатися з позицією НАК «Нафтогаз України» і редакції НВ.