0

Дивлячись Путіну у вічі: інсайдерські уроки визначної перемоги

У грудні 2019 року я сидів за круглим столом у Єлисейському палаці навпроти Путіна. Напередодні ввечері Президент України попросив мене прибути на переговори щодо критичного питання про транзит російського газу територією України.

ФОТО: ПРЕС-ЦЕНТР КРЕМЛЯ
Лідери Німеччини, Франції, України та Росії під час саміту у “Нормандському форматі” у Єлисейському палаці у Парижі

Коли наш президент поглядом запросив мене відповісти Путіну, я подумав про те, що точно не очікував спілкуватися безпосередньо з президентом Росії. Але я розумів, що ми завжди сприймали Путіна як людину, яка ухвалює всі важливі рішення і чекали подібної нагоди п’ять років, тож напевно, я маю глибоко вдихнути та викластися на повну. 

Ми зійшлися в палкій суперечці, що тривала близько 20 хвилин. Нас перервали, оскільки Президент Макрон і Канцлерка Меркель чекали на президентів на обіднім столом уже більше години. Я вийшов до преси, та єдине, що я міг сказати, що ми домовились домовлятися. 

1:23
Розмова із пресою в Єлисейському палаці

Дещо згодом, того ж місяця, у віденських готелях, що дихали імперською величчю, ми вели майже тижневі переговори з Газпромом — улюбленим геополітичним інструментом Путіна, замаскованим під найбільшу у світі газову компанію. Переговори завершили тим, що я підписав дві угоди з Олексієм Міллером, головою Газпрому. Перша — угода про врегулювання, згідно з якою Газпром заплатив Україні 2,9 млрд доларів компенсації.  Вона також поклала край усім суперечностям довкола контрактів на 300 мільярдів доларів, які були підписані в 2009 році — про купівлю та транзит газу. Друга угода — це був новий п’ятирічний контракт про транзит із гарантованим доходом у 7,2 млрд доларів та іншими перевагами для України. 

Із головою Газпрому Олексієм Міллером, після успішних переговорів у Відні
Американське посольство радо зустріло новину про домовленість із Газпромом

Якби п’ять років тому ви сказали про такий розвиток подій, вам би відповіли, що ви божевільні. У 2014 році Україна як держава була на краю прірви. І одна з ключових причин, чому вдалося зберегти державу — це переломні перемоги над Газпромом та корупцією у газовому секторі. 

Хтось може сказати, що Україна все ще не далеко відійшла від цієї безодні. Дійсно, існують застереження, що ми можемо рухатися у зворотному напрямку. Це справді обґрунтовано, і саме тому дуже важливо винести правильні уроки з цих подій. 

Ясна річ, що враховуючи значення газового сектору для України, тривалу війну з Росією та актуальну програму реформ у державі, ця історія про щось набагато більше, ніж просто про природний газ.

На краю прірви

ФОТО: ПРЕС-ЦЕНТР КРЕМЛЯ
Росія перервала постачання газу в Україну
20:04
Прем'єр Яценюк про переривання газових поставок до України
Росія перервала постачання газу в Україну

У 2014 році Україна виявилась не готовою протистояти російській збройній агресії, що призвела до окупації Криму та частини Донбасу. Тоді ж держава була за крок до втрати можливості забезпечити своїм громадянам безпечні поставки газу. 

Україна мала критичну залежність від Газпрома в природному газі, якого потребують 87% українських домогосподарств. Поставки газу, як і транзит, контролював персонально Путін. Він зробив газ своєю найважливішою геополітичною зброєю. У випадку України це був зашморг на шиї, який він лише чекав, щоб його затягнути. 

Щойно Революція Гідності змінила геополітичний вектор України, і ми повернулися від Росії до Європи, Газпром буквально за ніч фактично подвоїв ціну — значно вище того рівня, який могли собі дозволити українські споживачі. Також він згадав про десятки мільярдів доларів боргів, яких Україна не мала. Зрештою Газпром перервав поставки та звернувся в арбітраж, аби стягнути борги. 

Україна мала два варіанти: або опинитись в умовах економічної та гуманітарної катастрофи або поступитися Росії та фактично повернутися в статус колонії. При цьому, тоді були живі спогади, як у 2009 році люди замерзали від холоду через те, що Росія перервала постачання, а також про жахливу трагедію, з якою стикнувся український Алчевськ взимку 2006 року. 

ФОТО: УНІАН
Українські військові в Алчевську
Технологічна та гуманітарна катастрофа в українському місті Алчевськ у 2006 через перерване постачання газу

Всередині України тоді також ще тривала битва: між новою та старою Україною. Перша сторона боролась за відкрите суспільство, за рівні правила гри, прозору конкуренцію — за те, що політологи називають інклюзивними інституціями. А друга — за їхню протилежність — екстрактивні інституції.

Революція Гідності дала змогу Новій Україні йти вперед, але керівні еліти все ще були представниками Старої України, які не вагались наймати як маріонеток тих, хто був готовий перейти з Нової Україні на їхню сторону.

Нафтогаз України, національна газова компанія, як епіцентр усіх цих подій, не був винятком. Його контролював, підібгавши у свою сферу впливу, Дмитро Фірташ, сумнозвісний олігарх, чиї ниточки ведуть у Газпром і навіть до російської організованої злочинності. Він був партнером Юрія Бойка, колишнього міністра енергетики та Сергія Льовочкіна, колишнього очільника президентської адміністрації. В останній місяць свого перебування на посаді Віктор Янукович, тодішній глава держави, незадовго до своєї втечі в Росії в лютому 2014 року, посварився з цією групою. Ця група була пов’язана з Арсенієм Яценюком, політиком, який став новим прем’єр-міністром, через його близького партнера, Миколу Мартиненка, голову парламентського комітету з енергетики (Федеральний Кримінальний Суд Швейцарії нещодавно визнав його винним у відмиванні коштів через фінансову систему Швейцарії “у складі злочинного угруповання”).

Так, це виглядає складно. Спершу новий Кабмін спробував зберегти старого голову Нафтогазу, Євгена Бакуліна. Але його несподівано заарештували за звинуваченням у виведенні з компанії 4 млрд доларів. Згодом правоохоронці знайшли та заморозили на його рахунку у швейцарському банку 60 млн доларів. Що не дивує в реаліях сучасної України, він не пішов відбувати термін за ґратами, а також втік до Росії. 

У контексті арешту голови Нафтогазу, а також під тиском мобілізованого суспільства та політичних опонентів новий Кабмін все ж вирішив призначити “нове обличчя”. І вони знайшли таке — молодого чоловіка без достатнього управлінського досвіду та без бізнес або профільної освіти. Чому саме його? Бо його друг по грі в покер знав, що він раніше вже працював у Нафтогазі. Цей друг працював на невеликого олігарха, Ігоря Єремеєва, який був партнером як вищезгаданого “великого” олігарха, так і голови парламентського комітету з питань енергетики, який у свою чергу був дуже близьким до нового прем’єра, який власне і відповідав за призначення нового голови Нафтогазу.

Крім того, хлопчина здавався піддатливим та знав, як спілкуватися з могутніми людьми в Україні. Не забувайте, що ми говоримо про величезну промислову компанію у розпал газової війни з Росією. На Заході, ймовірно, таке призначення назвали б щонайменше сумнівним, проте саме так справи робилися і продовжують робитися в Україні.

Як новопризначеного очільника  Нафтогазу цього молодого чоловіка негайно відправили до Москви на зустріч із  Газпромом.

Кажуть, що ця зустріч була організована Юрієм Бойко, партнером Дмитра Фірташа,  як частина плану з підштовхування України до вигідної для цього олігарха варіанту, коли він мав би знову стати посередником у постачанні газу між Росією та Україною. Проте, очевидно, у тогочасного справжнього боса  Газпрому — Путіна — був інший план на Україну – анексія Криму та військове вторгнення на Схід України. Не дивно, що переговори з Газпромом провалилися. Україні загрожувала смертельна небезпека. 

ФОТО: ПРЕС-ЦЕНТР ГАЗПРОМУ
Зустріч в Москві між Андрієм Коболєвим, керівником НАК Нафтогаз України, та Олексієм Міллером, керівником Газпрому
На краю прірви
Українка в полоні (Фото: Mauricio Lima для The New York Times)
Україна не могла погасити газові борги, які вимагала Росія у квітні 2014
Дивитись дані
Газові борги, погашення яких вимагала Росія ($34 млрд) були значно більші за українські золотовалютні резерви ($14 млрд)
Газові борги, погашення яких вимагала Росія ($34 млрд) були значно більші за українські золотовалютні резерви ($14 млрд)

Коріння кризи

Перш ніж ми розглянемо, яким чином Україні вдалося відійти від краю прірви, давайте спочатку коротко проаналізуємо, як вона туди потрапила. Нам потрібно повернутися до самого початку третього тисячоліття, а саме до того часу, коли Путін як новообраний президент розпочав свій  “похід” із відновлення геополітичного впливу Росії. Природно, що цей  “процес ” розпочався з України, яка історично до того часу де-факто була найважливішою колонією Росії. До цих пір часто до кінця не розуміють, що слабкість України як держави у 2014 році була результатом умисних дій Росії після консолідації Путіним його влади. Це зокрема стосувалося заохочення корупції в Україні, особливо у газовому секторі. 

Можливо, вам невідомо, що за декілька років до того, як стати президентом, Путін навіть написав докторську дисертацію про те, як такі компанії, як Газпром, мають слугувати стовпами Російської держави. Саме тому не буде несподіванкою той факт, що перебравши на себе владу, він замінив керівництво Газпрому людьми, яким довіряв, зокрема і чоловікові, з яким ділив офіс у КДБ. 

Разом із новим керівництвом  Газпрому відбулися й зміни у відносинах між Росією та Україною в газовому секторі, які до того часу відзначалися успішним партнерством. Формальний зв’язок між постачанням російського газу в Україну та транзитом російського газу в Європу через Україну був навмисно порушений. Постачання газу з Центральної Азії до України, які проходили через Росію, були спершу заблоковані, а згодом передані під контроль посередника, яким володів “Газпром” та вищезгаданий горезвісний український олігарх. Йому це дозволило купити більшість основних телеканалів та завести численних “друзів” в українському уряді. Незабаром російська пропаганда почала процвітати в Україні, а згодом навіть і в Європі.

Газпром ставав все більше домінантним, Україна втратила свої важелі та стала легкою мішенню для дезінформації та залякування. Мільярди доларів щороку знову почали витікати з України до Росії — хрестоматійний приклад колоніальної політики, відновленої новими засобами.

Відео-пояснення Олександра Веденєєва, керівника управління аналітики та ринкових досліджень НАК«Нафтогаз України» в 2016-2020 роках. Олександр був ключовим членом аналітичної команди в Стокгольмських арбітражах між Нафтогазом і Газпромом, відповідальним за розрахунки та розробку економічних аргументів

Все це погіршило і без того складну ситуацію для молодої української держави. Суспільство України складається з декількох різних груп. Одна, велика, дотримується традиційних для українців цінностей виживання, общинності та недовіри до державної влади. Ще одна значна група складається з патерналістів. І є менша, але постійно зростаюча група, яка відстоює сучасні європейські цінності. Коли держава переступає поріг болю в суспільстві, і остання група відчуває, що може і має змінити ситуацію, вона якось мобілізується. А це, у свою чергу, приблизно один раз на десятиліття призводить до народного повстання.

З іншого боку є державна вертикаль влади. Насправді це не вертикаль, оскільки вона більше схожа на гідру з двома головами — урядом та олігархами. Це може кепсько звучати, але коли немає вільних ринків, олігархи як паралельний механізм централізації та розподілу ресурсів є важливою противагою державі. Принаймні вони представляють крихту плюралізму та конкурентоспроможності в державі. В іншому разі Україна буде регресувати до системи централізованого планування радянських часів. Проблема полягає в тому, що ця гідра вимагає лише обмеженого розвитку вільних ринків та інших інклюзивних інститутів, щоб не було оскаржено її привілейоване становище. Все це призводить до порочного циклу корупції, поверхових реформ та популізму.

Враховуючи викладене вище, газова криза 2009 року не стала сюрпризом для експертів. Путін вимагав переходу до того, що він називав “ціноутворення на європейському ринку”. Насправді ж Росія займалася “збором вершків” і спотворювала терміни “ринкові” та “європейські”, шукаючи нечесну вигоду для себе. Нафтогаз зі свого боку мав чітко обґрунтовану позицію, як перейти до реальних європейських принципів, розроблену мною за рік до того. Проте українська держава не змогла відстояти цю позицію віч-на-віч з Путіним. Захід також не дуже допомагав у цьому плані.

Переговори заходили у глухий кут. Росія спочатку припинила поставки в Україну, а потім — транзит до Європи. Європейські ЗМІ повідомляли про випадки замерзання людей до смерті у таких країнах, як Польща, адже вони залежали від цього газу. Тоді Путін зустрівся з прем’єр-міністром України — Юлією Тимошенко. Вона поїхала до Москви і в цілому прийняла російську позицію щодо ціни на газ і транзит, з поступкою лише на перший рік. Це одразу ж зробило їхню 11-річну угоду значно більш вигідною для Росії.

ФОТО: УНІАН
Олександр Прокопенко / POOL
Глави Нафтогазу та Газпрому підписують договори, за ними — прем’єр-міністри України та Росії.

Згодом з’ясувалося, що найбільшою проблемою контрактів було навіть не ціноутворення, а так зване положення “бери або плати” — зобов’язання Нафтогазу платити за величезні обсяги газу, навіть якщо Україна їх не потребувала. Більше того, Україні було заборонено перепродавати газ. За словами тогочасного керівництва Нафтогазу, Газпром їх просто надурив. Диявол ховався у деталях. Хоча в стандартних європейських довгострокових газових контрактах справді існував загальний принцип “бери або плати”, формулювання договору “Газпрому”, особливо в поєднанні з іншими положеннями, не відповідало європейським нормам.

З точки зору історії та політики важливим є те, що внутрішнім “експертом” Нафтогазу, який мав перевірити положення “бери або плати”, але не зробив цього належним чином, був той самий молодий чоловік, Андрій Коболєв, якого призначили керівником Нафтогазу згодом, в 2014 році. Тому йдеться не лише про індивідуальну компетентність та сумлінність, а про значно більшу проблему — питання, що стосуються урядування, меритократії та культури. Іронічно, що ці договори мали загальну вартість 1/3 трильйона доларів, що робить їх, мабуть, найбільшими контрактами у світовій історії.

Вкрадений добробут 40-мільйонної нації
Українські заробітчани перетинають кордон із Польщею
Вкрадений добробут 40-мільйонної нації
Дивитись дані
Середньорічне падіння українського ВВП було на рівні -1,2% протягом 2009-2019 років Ця цифра могла би бути на З.5 в.п. більшою, тобто економіка могла би зростати, якби газові контракти повністю відповідали європейським принципам. Це і є різницею між сталим розвитком і виживанням
Середньорічне падіння українського ВВП було на рівні -1,2% протягом 2009-2019 років Ця цифра могла би бути на З.5 в.п. більшою, тобто економіка могла би зростати, якби газові контракти повністю відповідали європейським принципам. Це і є різницею між сталим розвитком і виживанням

Як одного разу досить резонно зауважило керівництво “Нафтогазу”, яке підписало угоди, важливим є не лише сам договір, а те, як він виконується. І ось декілька промовистих прикладів.

По-перше, той самий хлопчина Коболєв не дотримався вимог контракту при підготовці запиту на перегляд тарифу. Відтак Газпром не задовольнив підготовлений ним запит, і пізніше ми програли на цьому питанні в арбітражі (інакше ми могли б виграти на 12,3 млрд. доларів більше). Проте в 2014 році ми принаймні зрозуміли, що можемо звертатися в арбітраж, оскаржуючи позови Газпрому, та, окрім цього, вимагати відшкодування компенсації. Керівництво ж Нафтогазу у 2010-2013 рр., контрольоване горезвісним олігархом та його партнерами в уряді, переконало тогочасного президента, що Нафтогаз не міг це зробити. Це була некомпетентність чи зрада? Я не знаю, але замість перегляду ціни на газ шляхом арбітражу Україна в кінцевому підсумку зробила руйнівні геополітичні поступки Росії в обмін на ціни на газ зі “знижками”. 

Останньою поступкою стала відмова тогочасного нашого проросійського президента від підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Це призвело до студентських протестів, а коли студентів побила міліція — до народного повстання відомого як Революція Гідності.

ФОТО: УНІАН
ФОТО: УНІАН
ФОТО: УНІАН
ФОТО: УНІАН
ФОТО: УНІАН
Народне віче на Майдані Незалежності у Києві як протест проти дій влади, яка змінила курс України з Європи на Росію
Президент України Віктор Янукович на Саміті Ініціативи "Східне партнерство" у Вільнюсі, де він відмовився підписувати Угоду про асоціацію України з ЄС та зону вільної торгівлі
Крейсер "Москва" на святкуванні дня Військово-морського флоту Російської Федерації, в Севастополі. Росія отримала пролонгацію оренди бази для свого флоту в Криму в обмін на “знижку” для України на російський газ
Народні депутати України в день ратифікації угоди про продовження перебування ЧФ РФ в Криму. Прапором України накрили робочі місця тих депутатів, які були готові підтримати ратифікацію угоди. У залі Верховної Ради сталась бійка між опонентами та прихильниками цієї угоди
Підписання доповнень до газових контрактів 2009 року — документ, підписаний цього дня, увійшов в історію як Харківській угоди

 Як ми вибиралися з безодні

Тепер повернемося до 2014 року, коли було призначено нового голову  Нафтогазу. Ми працювали разом із ним, він знав мої компетенції та сильні сторони. Він попросив мене про рівне партнерство для подолання кризи. Оскільки ті, хто стояв за його призначенням сподівалися, що він буде їхньою маріонеткою, я усвідомлював необхідність зробити його політично сильнішим та незалежним.

Я зрозумів, що державний функціонер — високопосадовець, яким він фактично став, це дволикий Янус. Одне обличчя дивиться на те, що потрібно людям від держави. Інше дивиться на те, що правлячі еліти хочуть забрати у людей. Якщо він не просто маріонетка, принаймні його формальні повноваження можна використовувати для загального блага. Таким чином, дволикий Янус здавався кращим варіантом, ніж той, коли він просто прислуговує своїм політичним хазяєвам.

Великий банер на головній трибуні в українському парламенті з написом "Вони перемогли" Газпром "; зліва направо: Арсеній Яценюк, прем'єр-міністр України, Андрій Коболєв, голова Виконавчої ради "Нафтогазу", Юрій Вітренко, головний комерційний директор "Нафтогазу"

Я керував командами, які займалися різними справами. Відтак ми замінили поставки  Газпрому на поставки з європейського ринку, заощадивши при цьому гроші; захистили Україну від претензій Газпрому в арбітражі на суму більше 47 млрд. доларів США (разом з потенційними вимогами та відсотками на суму близько 50 млрд. доларів це співставно з ВВП країни за деякі з останніх років); і, як я вже згадував раніше, ми навіть змусили Газпром виплатити 2,9 млрд. доларів США компенсації та підписати новий 5-річний транзитний контракт із 7,2 млрд. дол. США гарантованого доходу та іншими вигодами для України. Крім усього іншого, ми також стояли за реформами ринку газу та корпоративного управління, такими необхідними для цих успіхів та для цілеспрямованої боротьби з корупцією та олігархами.

На початках ми відчували себе ніби партизанські групи, згодом — більше як підрозділи зі спеціальних операцій. Ми зазвичай ініціювали, планували та виконували основні операції самостійно у досить автономному режимі. Моя західна освіта та досвід роботи на ринку означали, що мені та моїй найближчій команді часто доводилося бути “білими воронами” як би там не було.

Звісно ж, оскільки ми говоримо про масштабні реформи та численні зрушення на різних рівнях — від наших робітників, які проводили аварійний ремонт магістральних газопроводів, до глав держав, які допомогли нам досягти угоди з Газпромом, є багато людей, які мають повне право претендувати на визнання їх заслуг у всіх перемогах. Я вдячний усім їм.

І це не лише про цифри. Це про утримання будинків українців теплими, це про індустрію, яка працює, та про робочі місця. Це про справжню незалежність, коли нам не треба продавати її частину в обмін на імпорт газу. Це також про гідність українців, які довели фальшивість московської пропаганди: Росія зовсім не підтримувала Україну, як би Москві не хотілося, щоб світ у це вірив. Це про менші рахунки за газ, що дозволяють споживачам більше грошей витрачати на інші речі. І про здатність державного бюджету виділяти більше коштів на оборону та соціальну допомогу. Про більш конкурентноспроможну економіку – економічне зростання і, знову ж таки, ще більше грошей у державному бюджеті. І не будемо забувати, що це також про енергетичну безпеку та зниження цін для ЄС, і навіть про зменшення шансів того, що Росія почне повномасштабну війну проти України.

Працівники Укртрансгазу
Відхід від прірви. Результати здобуті мною та командою
Українці після перемоги Революції Гідності
Тепер Україна може обходитись без російського газу
Дивитись дані
Ми позбулись критичної залежності від поставок Газпрому, і без жодних поступок Путіну змогли забезпечити поставки газу для українських споживачів
Ми позбулись критичної залежності від поставок Газпрому, і без жодних поступок Путіну змогли забезпечити поставки газу для українських споживачів

Наші опоненти, а у нас їх чимало, все ніяк не припинять шукати причини, чому ці перемоги не є “справжніми”. 

Популярною причиною є те, що хоча Україна і перестала отримувати російський газ безпосередньо, вона продовжує отримувати його опосередковано — це означає, що він спочатку йде з Росії через Україну в Європу, а потім повертається назад в Україну. Таким чином, “нічого не змінилося, окрім того, що Україна платить більше через посередників”. Але давайте поглянемо на факти. За даними провідного російського інформаційного агентства, взимку 2014/15 Газпром витратив 5 млрд доларів на марні спроби заблокувати поставки газу з Європи в Україну. Це чітко показує, що подібні поставки покращують безпеку постачання  для України. Крім того, у разі переривання транзиту “російського” газу через Україну до Європи, потоки газу всередині ЄС будуть перенаправлені, і Україна зможе отримати газ з інших джерел, доступних в ЄС.

Що стосується ціни, то хоча прямі поставки російського газу повинні бути дешевшими, ніж поставки з ЄС, Газпром просто відмовився надавати газ Україні навіть за європейською ціною. Оскільки Газпром зараз є експортером-монополістом трубопровідного газу з Росії, слід дивитись на реальні, а не гіпотетичні ціни, пропоновані Газпромом, і тоді буде зрозуміло, що імпорт з ЄС насправді був дешевшим.

Інший міф полягає в тому, що “дешевий” газ, що виробляється на внутрішньому ринку, “може покрити потреби домогосподарств, тому Нафтогаз грабував українців, стягуючи ціну, що значно перевищує виробничі витрати”.

Залишаючи осторонь основи економіки, які говорять про те, що якщо на внутрішньому ринку є дефіцит газу, який покривається за рахунок імпорту, справедливою ціною буде та, що дорівнює ціні на імпортований газ, оскільки так врівноважується пропозиція та попит, я би хотів лише зазначити, що є єдина причина, чому наразі обсягів власного видобутку достатньо для покриття потреб домогосподарств, є те, що ціна не встановлюється на штучно низькому рівні і це призводить до більш ефективного (економного) споживання.

СКРІНШОТ: ІНТЕРФАКС
Невдала спроба зупинити реверс в Україну коштувала Газпрому 5 млрд. дол

Коли я замислююся над тим, що об’єднує усі ключові фактори успіху, притаманні нашим перемогам, то не можу не визнати первинну роль та безпосередній вплив ринку, як протилежність політичних інструментів. Саме ринок став центром нашого успіху. З усією належною повагою, проте державні інституції, як українські, так і західні, а також міжнародні фінансові організації, відіграли другорядну роль. Зрозумійте мене правильно, така роль мала критично важливий непрямий ефект — коли вони підтримували  переміщення ринку та його інструментів у центр уваги, а також тоді, коли підтримували мою команду в Нафтогазі. Окрім цього, я маю наголосити на ще одному, важливому факторові — непряма роль мобілізованого суспільства у здійсненні тиску на українські державні інститути, щоб змусити їх робити правильні речі. 

Ключові фактори успіху
Запуск реверсу газу зі Словаччини в Україну в 2014
Ринкові інструменти відіграли головну роль
Дивитись дані
Орієнтація на ринок та євроінтеграцію були ключовими факторами успіху
Орієнтація на ринок та євроінтеграцію були ключовими факторами успіху

Ці перемоги не далися нам легко. Були і внутрішні конфлікти з постійними зіткненнями на різних рівнях. Я не маю на увазі взаємодію з Газпромом — це окрема велика драма. Я маю на увазі сутички всередині Нафтогазу та з іншими державними установами України. Це створювало велику напругу і часто призводило до неоптимальних компромісів.

Ми мали бути завжди напоготові. Я наведу вам приклад. За рішенням арбітражного суду, Газпром мав сплатити 2,9 млрд доларів США (ця сума включає нараховані відсотки до кінця 2019 року) як компенсацію. Це було написано чорним по білому, навіть арбітр, призначений Газпромом, так вирішив. Для Росії виплата такої компенсації була не стільки справою грошей: йшлося про небажання визнати нашу перемогу, згубну для їхнього наративу щодо України. Путін не хотів програвати, особливо “комусь незначному”. Як би дивно це не звучало, але Росія намагалася змусити нас “відмовитися” від права отримати компенсацію від “Газпрому”. Вони навіть забезпечили для себе мовчазну підтримку серед представників державних установ в Україні та Європі. Як завжди, це поєднувалося з великою кількістю маніпуляцій, відвертої дезінформації та навіть залякування. Як контрзахід, мені довелося розпочати кампанію із залучення зацікавлених сторін.

Це допомогло захистити наші інтереси, і  Газпрому нарешті довелося заплатити. У той же час, деякі політики допомагали Путіну “врятувати обличчя”, представивши наш тріумф як політичну угоду і применшуючи перемогу України.

Окремо зауважу, що наш успіх часто спирався на здатність здивувати (іноді навіть нападати із засідки) значно сильнішого опонента. Пам’ятайте, що ми були невеликою командою нонконформістів, які боролися проти російської держави, олігархів та “старої України” всередині самої української держави. Не забувайте також, що “Нафтогаз” фактично є частиною держави. Тому кожен “сюрприз” мав бути ретельно підготовленим, а це вимагає компетентності та доброчесності з боку основної команди, що стоїть за цим “сюрпризом”. Але як тільки ми атакували наших опонентів, ми мали бути надзвичайно відкритими у спілкуванні із зовнішнім світом, щоб забезпечити хоча б якийсь рівень зовнішньої підтримки під час бою.

БИТВА ЗА ЕНЕРГЕТИЧНУ БЕЗПЕКУ ЄС
ВІДЕО: POLITICO.EU
Захід у Брюсселі з представниками Єврокомісії та американського уряду
Захід в Осло за участі Андерса Фог Рассмусена (колишній очільник НАТО та прем’єр-міністр Данії) та Карла Більтда (колишній прем’єр-міністр Швеції)
Захід у Вашингтоні з колишніми представниками американського уряду
Найбільш популярне ток-шоу України

Як надалі роззброїти Путіна та зробити Україну кращим місцем

Україна могла відійти ще далі від прірви. Якщо ми конструктивно подивимось на ситуацію,то побачимо, що перспективи зробити це ще є.

Наприклад, є можливість суттєво зменшити рахунки за енергію для українських споживачів, при цьому збільшивши як безпеку постачання, так і доходи державного бюджету. Це означає, що українці будуть щасливішими, а режим Путіна менш небезпечним. З цією метою Нафтогаз міг би спонукати Росію продавати газу європейськими компаніями на українсько-російському кордоні, розблокувати експорт від інших виробників газу в Росії, а також налагодити транзит газу з Центральної Азії. Для цього є доступні ринкові та юридичні інструменти.

Всередині України неефективне споживання газу може бути значно зменшене за рахунок поєднання інвестицій та ринкових інструментів. Виробництво в країні може бути збільшене за допомогою застосування нових технологій, і в цілому ефективність управління державними активами може бути кардинально покращена.

Нафтогаз також може подати до суду на осіб, відповідальних за схеми, які призвели до багатомільярдних збитків для держави, приміром “РосУкрЕнерго”, за яким стояли той самий горезвісний олігарх і “Газпром”. 

До того ж Нафтогаз має виграти арбітраж проти Російської держави щодо активів у Криму, по якому моя команда вже обґрунтувала вимоги на суму 9 млрд. доларів США (з урахуванням нарахованих відсотків), а потім змусити Росію платити.

Так, на шляху до реалізації цих можливостей є перешкоди. Зокрема існує нагальна потреба значно покращити прозорість, цілісність ринку та верховенство права. Зокрема, забезпечити повне дотримання правил ЄС та протистояти неприродним монополіям, більшість з яких контролюється сумнозвісним олігархом. Слід змінити бізнес-модель “Нафтогазу” — стати ефективною платформою для розвитку ринків та залучення міжнародних партнерів з прямими інвестиціями, технологіями та ноу-хау в управлінні.

Безпосередньо пов’язане з вищезазначеними завданнями корпоративне урядування Нафтогазу має бути кардинально вдосконалене. Це включає в себе потребу у набагато кращій ізоляції від політичного втручання і корупції, забезпеченні реальної підзвітності, новій раді директорів з належним набором компетенцій та доброчесністю, меритократичному призначенні менеджменту за прозорою процедурою, починаючи з голови правління компанії.

ФОТО: УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА
Нафтогаз потребує більш сучасного менеджменту, який би забезпечував успіх бізнесу в інтресах держави та народу. Андрій Коболєв, голова правління Нафтогазу; його перший заступник, рідко публічний, Сергій Перелома; Голова Української Православної Церкви

Як варіант, Національний фонд багатства з професійними менеджерами активів, як централізована інституція власності на державні активи може сприяти прогресу в управлінні Нафтогазом та іншими державними підприємствами.

І застереження: не поспішайте робити неправильні висновки з успіхів “Нафтогазу”.

Не будьте засліплені цифрами у заголовках. Так, Нафтогаз прозвітував про прибутки у розмірі 2,45 млрд. доларів у 2019 році, і це є визначним досягненням, особливо порівняно зі збитками у розмірі 7,44 млрд. доларів у 2014 році. Але якщо ми віднімемо прибутки лише одного бізнес-підрозділу, Транзит Газу, яким керував я, ви побачите збитки у сумі 200 млн. доларів у 2019 році. Як я пояснював вище, я і моя найближча команда були “білими воронами”, і тому при оцінці загального керівництва Нафтогазу потрібно дивитися саме на результати роботи “решти Нафтогазу”, І тоді ми побачимо, як Шекспір писав у Гамлеті, “Щось прогнило у Данському королівстві”. Найсумніше, з 2019 року ситуація розвивається у неправильному напрямку. 

Відділяючи зерна від полови
Газові мережі в Європі
Не обманюйтесь успіхом бізнесу з транзиту газу, коли оцінюєте менеджмент Нафтогазу
Дивитись дані
Якщо відняти прибуток лише одного бізнес-підрозділу, відповідального за транзит газу (де задіяні лише ⅙ усіх співробітників), від загального прибутку Нафтогазу, то отримаємо $ 0.2 млрд збитків. В Нафтогазі вже немає бізнесу по транзиту газу
Якщо відняти прибуток лише одного бізнес-підрозділу, відповідального за транзит газу (де задіяні лише ⅙ усіх співробітників), від загального прибутку Нафтогазу, то отримаємо $ 0.2 млрд збитків. В Нафтогазі вже немає бізнесу по транзиту газу

Епілог

Після особистого спілкування з Путіним я хотів поділитися своїми емоціями з пресою, проте мав тримати їх у собі. Чого я насправді бажав, так це розповісти журналістам, що після наших успіхів в арбітражі проти Газпрому ми  змінили ролі у відносинах з Росію. Вперше з “Кремлівським царем” ми говорили не як аутсайдери або васали, а з позиції рівності. 

Дивившись Путіну в очі, я бачив його роздратування та засмученість, проте не пригніченість. Він програвав битву, але не війну. І важливо усвідомлювати, що ця війна по всіх фронтах ще далека від завершення. 

Ми можемо з’ясувати, на що він сподівається. На порядок денний, в якому принаймні у деяких українських державних  інституціях переважають інтереси олігархів та популізм.

На жаль, і це має змінитися, наразі не вистачає розуміння, чому ринки і боротьба з Росією повинні бути у пріоритеті. Захід теж часто фокусується на другорядних речах або підтримує карго-культи, а в багатьох випадках просто “Потьомкінські села”. А підтримка мобілізованого суспільства часто не є настільки послідовною та наполегливою, як це потрібно, особливо через кількість деморалізуючої дезінформації та маніпуляцій, а також через відсутність ресурсів для комунікації.

Це і є причини, чому я залишаю Нафтогаз. Мабуть, як сказав Фрідріх Шиллер: “Мавр зробив свою справу, Мавр може йти”.

Коли “відлив зміниться на прилив”, ми маємо бути мудрішими та сильнішими. Ті з нас, хто втілили це в життя та усвідомлюють усю історичну та стратегічну важливість здійсненого не мають наміру поступатися Путіну та його фактичним представникам в Україні та за її межами. Ми пройшли важливу віху, проте ще більше чекає на нас у довгій дорозі попереду. Розуміння того, що на кону, солідарність та цілеспрямована діяльність є запорукою нашого світлішого та більш безпечного майбутнього.

Нагору