Даг Мйоланд — партнер компанії Wikborg Rein (офіс в Осло), входить до паливно-енергетичної практики Wikborg Rein, очолює команду Wikborg Rein, що займається питаннями, пов’язаними з Росією. Має великий досвід дипломатичної служби, остання очолювана дипломатична посада — заступник генерального директора юридичного відділу Міністерства закордонних справ. Має ступінь кандидату юридичних наук (Cand. jur.) Університету Осло.
— Під час Стокгольмського арбітражу між «Нафтогазом» і «Газпромом» йшлося про багато мільярдів доларів. Але не менш цікавою є емоційна сторона. Можете поділитися тим, що ви відчували впродовж цих чотирьох років: на початку, в середині, наприкінці, коли читали фінальні рішення?
— Із самого початку був упевнений, що і я, і моя команда маємо необхідний досвід й експертні знання. Ці відчуття зберігалися протягом усього арбітражного процесу — попри численні виклики, з якими ми мали справу. Коли я нарешті побачив рішення трибуналу, мене переповнювали радість і відчуття полегшення, адже ми довели свою правоту щодо більшості наших вимог і контраргументів «Газпрому», особливо, питання про «бери або плати», де сума їхніх вимог становила 46 мільярдів доларів (станом до кінця 2017 року).
— Вам це може видатися дивним, але багато хто в Україні розглядає положення «бери або плати» в контракті з «Газпромом» як таке, що можна проігнорувати. Працюючи з вами, я не міг не помітити, що ви розглядаєте вимоги «Газпрому» за «бери або плати» як найбільшу загрозу для «Нафтогазу». Чому?
— Вимоги за «бери або плати» становили екзистенційну загрозу для «Нафтогазу» через свій розмір, а також тому, що досі не було прецеденту, щоб ці вимоги були повністю відкинуті арбітражним трибуналом. До того ж ми знали, що врешті-решт нам, можливо, доведеться спиратися на положення шведського Закону про договори, секція 36, яке дуже рідко застосовується, особливо в суперечках між професійними сторонами.
— Що ви відчули, коли читали рішення трибуналу щодо «бери або плати»?
— Я відчув величезне полегшення, адже результат був вирішальним для майбутнього існування «Нафтогазу». Наша перемога в суперечці щодо «бери або плати» була, поза сумнівом, найбільшим успіхом в арбітражі. Вона стала можливою завдяки величезним командним зусиллям, які спиралися на нашу експертизу в договорах про реалізацію газу і конкурентному праві, а також — експертизу наших шведських колег у шведському конкурентному праві.
— Гадаю, важливо пояснити читачам, що такі арбітражі є дуже складними і до певної міри ризикованими. Їхній результат залежить від того, що роблять обидві сторони, від зовнішніх факторів і, звісно, суб’єктивних поглядів трибуналу. Через це ми й не перемогли за всіма нашими вимогами. Одна з них стала предметом нового арбітражу, який ми тільки-но розпочали. Мова про вимогу переглянути транзитний тариф. Потрібно пояснити, чому це стало предметом арбітражу і в чому полягає різниця у двох справах. Мені також хотілося б на цьому прикладі показати, як ми управлялися з відмінністю позицій у нашій команді.
У транзитній справі трибунал підтвердив, що положення про перегляд тарифу дає трибуналу право переглянути тариф, але вирішив, що запит щодо цього перегляду, який «Нафтогаз» відправив у 2009 році, не відповідає формальним юридичним вимогам. Схожа ситуація мала місце в арбітражі щодо поставок газу, але різниця полягала в тому, що ми зробили новий запит на перегляд ціни у 2014 році. Цей запит дозволив «Нафтогазу» виграти перегляд ціни. Водночас ми не зробили нового запиту на перегляд тарифу у 2014 році. Дивлячись ретроспективно, що б ви зробили інакше, якщо взяти ці справи за приклади?
— Ці дві справи дуже різні. Передовсім, за своєю природою вимога переглянути тариф була більш складною. Нас непокоїло, що додатковий запит на перегляд тарифу може негативно вплинути на запит 2009 року і ще більше ускладнити питання. Загалом, ми брали до уваги, що, висунувши ще одну вимогу, «Нафтогаз» міг більше втратити, ніж виграти. Враховуючи знання, які в нас були на той час, а також умови, що превалювали, ми прийняли правильне рішення. Тепер, знаючи результат, зокрема, що не переможемо, якщо спиратимемося на існуючі вимоги, ми могли б прийняти інше рішення. Це — єдиний приклад, де ми могли б вчинити інакше, який спадає мені на думку, дивлячись ретроспективно.
— У 2014 році формальна позиція «Нафтогазу» й українського уряду була така: знижку, яка діяла в першому кварталі, де-факто надано Путіним Януковичу за відмову від європейської інтеграції, має залишитися. Саме тому у другому кварталі 2014 року «Нафтогаз» заплатив за поставки лише з цією знижкою. «Нафтогаз» також вимагав її збереження в арбітражі.
Тим часом, у нас були різні погляди на це питання. Хоч я і не заперечую, що формальна позиція «Нафтогазу» спиралася на щире переконання уряду, але я особисто працював над розробкою економічних аргументів для перегляду цін до ринкового рівня, а не для збереження знижки. Я знаю, що ви також більше фокусувалися на юридичних аргументах на користь ринкових цін, тоді, як ваші шведські колеги працювали над підставами шведського права, які дозволили б зберегти знижку.
Зі свого досвіду, скажіть, чи звично, коли одна сторона арбітражу має такий плюралізм, який демонструється хоча б тим фактом, що у нас було багато альтернативних вимог?
— Так, тут немає нічого незвичайного. У цьому випадку я турбувався переважно про те, аби ми використовували всі реалістичні юридичні засоби, паралельно уникаючи будь-яких суперечностей.
— Якщо порахувати, до дати завершення дії контракту наприкінці 2019 року «Нафтогаз» зберіг приблизно 80 мільярдів доларів за зобов’язаннями «бери або плати» завдяки арбітражу щодо поставок і більш ніж 2 мільярди доларів завдяки перегляду ціни. Чи підходить сюди крилатий вислів «зекономлена копійка — це зароблена копійка»?
— Так, звісно. Якби ми не перемогли, «Нафтогаз» мав би заплатити ці гроші «Газпрому».
— Трибунал присудив «Нафтогазу» компенсацію від «Газпрому» у розмірі 4.6 мільярда доларів. Скільки грошей «Нафтогаз» уже отримав?
— 2.1 мільярда доларів, які були зараховані на користь зобов’язання «Нафтогазу» додатково заплатити за поставки газу в листопаді-грудні 2013 року і квітні-червні 2014 року згідно з фінальним рішенням в арбітражі щодо поставок. Непогашений борг «Газпрому», таким чином, складає приблизно 2.56 мільярда доларів плюс відсотки, які щодня зростають на 500 тисяч доларів.
— «Газпром» намагається оскаржити рішення арбітражу у шведському суді. Передбачається, що цей процес триватиме приблизно рік. Статистика щодо таких оскаржень говорить про дуже низькі шанси на успіх. До того ж виконання рішення, наприклад, у Великобританії, прив’язане до кінця апеляційного процесу (хоча в Нідерландах виконання рішення може бути дозволено раніше). Чи справедливо буде сказати, що ми можемо очікувати на отримання решти грошей від «Газпрому» хоча б до кінця 2020 року?
— Спираючись на нинішній статус справ щодо виконання рішень арбітражу, можна очікувати, що ми матимемо змогу розпочати стягнення непогашеного боргу вже цього року, і що стягнення основної частини боргу «Газпрому» матиме місце у 2020 році. Зараз важко сказати, чи зможемо ми стягнути весь непогашений борг до 2020 року, адже це залежатиме від подальших судових процедур у низці юрисдикцій, де «Газпром» має активи.
— «Газпром» і «Нафтогаз» уже розпочали новий арбітраж. Зокрема, «Газпром» вимагає зворотної зміни результату попереднього арбітражу. «Нафтогаз» вимагає близько 12 мільярдів доларів компенсації, що стосується переважно перегляду транзитного тарифу у 2018−2019 роках. Головна частина позову складається з додаткових витрат, пов’язаних з очікуваною відмовою від транзиту у 2020 році. Наскільки обґрунтовані ці вимоги?
— Я вважаю, що в нас сильна позиція. Разом з тим, я цілком усвідомлюю: аби перемогти, потрібні великі зусилля всієї команди.
*Партнер проекту «Нафтогаз проти Газпрому» — Юрій Вітренко, виконавчий директор НАК «Нафтогаз України». Думки і оцінки, опубліковані в матеріалах проекту, можуть не збігатися з позицією НАК «Нафтогаз України» і редакції НВ.