Вимога перша: привести положення контракту про «бери або плати» до європейських стандартів
«Газпром» вимагав у арбітражі, щоб згідно з цим положенням «контрактів Тимошенко» «Нафтогаз» сплачував за передбачений договором об’єм газу незалежно від того, отримали ми його чи ні.
Оскільки окреме рішення за цим положенням арбітраж прийняв у середині 2017 року, «Газпром» формально міг подати вимоги тільки за період до кінця 2016 року, і сума цих вимог тоді становила 44 мільярди доларів. «Газпром» також вимагав зберегти це положення у незмінному стані до завершення контракту у 2019 році.
Якщо підрахувати суму, яку б мала в такому разі сплатити Україна, то за період до кінця 2017 року вона б склала вже 56 мільярдів доларів, або майже половину ВВП України. Тобто тільки за 2017 рік ця сума зросла б на 12 млрд. А до завершення терміну дії контракту у 2019 році ця сума вже наблизилася б до 80 мільярдів доларів. Це створювало для України ту саму «кабалу».
В Україні переважно не хотіли визнавати цієї проблеми, але від цього вона не ставала меншою. Бо вимоги «Газпрому» базувалися на «чорним по білому» прописаних зобов’язаннях української сторони, на які вона сама погодилася, підписавши контракт.
Крім того, принцип «бери або плати» є стандартними майже для всіх довгострокових контрактів на поставку газу в Європі. Тому просто ігнорувати його ніхто б не дозволив. Це гарантовано призвело б до банкрутства «Нафтогазу» і навіть до позовів проти української держави.
У нас було 8 «ліній захисту» в арбітражі проти цих вимог «Газпрому».
Спрацювала тільки остання: ми показали в деталях, як невідповідність конкретних формулювань у цьому положенні контракту робить його кабальним для України. І що, враховуючи норми права Швеції, застосування якого визначено у контракті, щодо захисту споживача від таких кабальних положень, це положення контракту має бути зміненим.
Ця наша вимога була задоволена практично в повному обсязі.
Завдяки рішенню арбітражу ми не маємо платити «Газпрому» ані копійки за невибрані об’єми газу в періоди до винесення рішення щодо приведення положення контракту «бери або плати» до європейських стандартів (тобто до кінця 2017 року).
Це перший відомий мені випадок в історії європейських довгострокових контрактів, щоб зобов’язання «бери або плати» за попередні періоди були визнані кабальними і зменшені до нуля.
Дотепер у лічених випадках вони лише частково знижувалися. Наприклад, як у випадку з арбітражем між дочірньою компанією RWE у Чехії та «Газпромом», коли зобов’язання «бери або плати» було зменшено на обсяг, який російська монополія продала на чеському ринку через власні дочірні компанії.
У 2018 та 2019 роках, коли вже має діяти змінене положення, арбітраж знизив обсяги «бери або плати» вдесятеро — щоб у відповідності до європейських стандартів ми не були зобов’язані купувати в «Газпрому» більше половини своєї потреби в імпортованому газі.
Разом з тим, згідно з нашими вимогами, ми ще й отримали можливість цей газ реекспортувати й відкладати відбір його частини на більш пізній період.
Вимога друга: знизити ціни на газ
У квітні 2014 року російська сторона скасувала всі діючі «знижки» (знижку за «харківськими угодами» про оренду бази для флоту РФ у м. Севастополь, знижку за угодою Путіна та Януковича наприкінці 2013 року за відмову України від європейської інтеграції), внаслідок чого ціна на газ зросла з 269 до 485 доларів за 1000 кубометрів.
Уряд Арсенія Яценюка вважав, що ці знижки були скасовані незаконно, зовнішні юристи теж бачили підстави вимагати їх збереження. Але арбітраж не погодився з такою позицією.
На щастя, наша команда в «Нафтогазі» трохи по-іншому бачила ситуацію. Ми підстрахувалися і обґрунтували вимогу знизити ціну до ринкового рівня.
В ідеалі ми хотіли знизити ціну до рівня цін в Німеччині за мінусом вартості транспортування.
Наш аргумент був таким: «Газпром» сам публічно пропонував таку ціну до переговорів «Тимошенко-Путін» у 2009 році. Тож саме таким чином потрібно інтерпретувати пункт контракту про право перегляду вартості газу до рівня, який має відображати ціни на європейському ринку.
Однак арбітраж лише частково задовольнив наші вимоги щодо перегляду ціни. На жаль, у контракті не було і згадки про необхідність віднімати вартість транспортування від Росії до європейського ринку. Тому в арбітражі нам вдалося довести тільки наше право на таку ж ціну, як в Німеччині.
Крім того, що він не віднімав згадану вище вартість транспортування, ще й зарахував «знижку за харківськими угодами» як перегляд ціни.
Але все одно ми змогли добитися дуже суттєвого її зниження.
Наприклад, у 2 кварталі 2014 року за рішенням арбітражу ціна була знижена на 133 долари, й Україні не довелося платити захмарні 485 долари за тисячу кубічних метрів. Фінансовий ефект від перегляду ціни склав 1.8 мільярда доларів.
Якби наші вимоги щодо перегляду ціни арбітраж задовольнив у повному обсязі, ми мали б отримати ще й компенсацію від «Газпрому» за переплати в період до 2014 року. Ця сума могла б сягати 15.8 мільярда доларів.
Тобто, ми досягли б навіть більшого успіху в арбітражі, якби не формальні особливості політичних угод «Тимошенко-Путін» і «Янукович-Путін».
Вимога третя: підвищити плату за транзит
З 2009 року «Газпром» жодного разу не виконав своїх зобов’язань щодо контрактних обсягів транзиту, а тарифи на нього не переглядалися. «Нафтогаз» отримував менше грошей. Тож ми вирішили вимагати відповідну компенсацію.
Крім цього, була ще одна вимога: привести контракти у відповідність до законодавчих змін. Це робилося для того, щоб компанія змогла відокремити діяльність з транспортування газу: «Нафтогазу» потрібно передати відокремленому оператору права й обов’язки за транзитним контрактом.
На жаль, до рішення арбітражу «Нафтогаз» формально звертався до «Газпрому» щодо перегляду транзитного тарифу тільки у 2009 році. І той лист був визнаний суддями таким, що не відповідає вимогам контракту до запиту на перегляд тарифу. Якби не це прикре формальне упущення, «Нафтогаз» міг би виграти компенсацію у сумі до 17.2 мільярда доларів.
Водночас арбітраж підтвердив порушення «Газпромом» зобов’язань щодо обсягів транзиту, які відповідно до контракту становили щорічно від 103 до 120 мільярдів кубометрів у 2009−2017 роках, і присудив компенсацію в розмірі 4.63 мільярда доларів. Згідно з публічними даними, це найбільша сума компенсації, присуджена в арбітражі між газовими компаніями у світі.
Приведення транзитного контракту у відповідність до законодавчих змін було визнано прерогативою українського регулятора, а не арбітражу.
Підсумок: Так що ж отримав «Нафтогаз» та втратив «Газпром»?
Станом на лютий 2018 року (момент винесення рішення щодо транзиту) загальний позитивний фінансовий ефект від арбітражу, тобто, сума виграшу «Нафтогазу» та програшу «Газпрому» склала 85 мільярдів доларів.
Що це означає? Візьмімо хоча б виграні «Нафтогазом» кошти. Порівняймо їх з витратами на освіту, передбаченими останнім. І врахуймо, що з цих, виграних, коштів компанія справно сплачує податки і фінансує бюджет. Лише цього достатньо, аби зрозуміти, який ефект для економіки України має перемога у Стокгольмі.
Наразі «Газпрому» нараховується пеня за невиконання рішень арбітражу, яка на 04.03.2019 становить вже близько 200 мільйонів доларів США.
*Партнер проекту «Нафтогаз проти Газпрому» — Юрій Вітренко, виконавчий директор НАК «Нафтогаз України». Думки і оцінки, опубліковані в матеріалах проекту, можуть не збігатися з позицією НАК «Нафтогаз України» і редакції НВ.