Процес, що тривав майже чотири роки — напружені для країни, команди «Нафтогазу» і мене особисто.
Процес, на якому розглядали справу, сукупна фінансова «вага» якої перевищувала 125 мільярдів доларів — саме в таку безпрецедентну для світової історії подібних змагань суму складалися позивні вимоги з обох сторін.
Процес, результат якого в значній мірі визначав, що залишиться на карті світу: незалежна Україна з перспективами подальшого європейського розвитку чи підлегла Росії територія з борговим зашморгом на шиї?
Ось чим, насправді, був Стокгольмський арбітраж.
Там, у Швеції, теж проходив фронт боротьби з російською агресією. Зовні спокійний і мирний, але неймовірно напружений і важливий.
Подання документів, усні слухання, знову документи, знову слухання. І так далі.
Мало хто на початку справи вірив у нашу перемогу. Навіть співробітники і міжнародні партнери не сподівалися на неї. А юристи й експерти вважали, що навіть можливість «відбитися» від вимог «Газпрому» в частині зобов’язань «бери або плати» буде величезним успіхом.
Арбітраж як процес складається з кількох раундів. На кожному етапі працюють юристи різної спеціалізації — зі шведського права, українського, конкурентного. Вони ж готують свідків, працюють з експертами, які пишуть окремі звіти.
Разом з тим над арбітражним процесом прямо або опосередковано працювали десятки співробітників «Нафтогазу».
У «Нафтогазу» не було досвіду перемог в Стокгольмському арбітражі. На той момент компанія там два рази (з двох можливих) програвала: у процесі проти «Росукренерго» та в суперечці «Україна-Італія». Це додавало зневіри в нашу перемогу.
З іншого боку, нас цей досвід багато чого навчив. Очікування щодо зради допомагали її упереджати. Ми розуміли, що опоненти будуть руйнувати нашу юридичну позицію, паралельно домагаючись зміни команди «Нафтогазу», яка вела цю боротьбу. Тому вирішили: нашим захистом буде публічність, необхідна для підтримки ззовні.
Зазвичай публічність шкодить у подібних справах. Навіть з управлінської точки зору, краще перевищувати очікування, тобто не розповідати про максимальні позовні вимоги до «Газпрому». Але ми відчували, що в нас не було іншого вибору — нам важливо було показати скільки українському народу буде коштувати чергова зрада.
Складнощі почалися із самого початку і продовжувалися до самого кінця. Кожен раунд починався з того, що ми всією команадою — я разом з юристами — сиділи кілька днів разом, обговорювали й планували дії. Далі кожен писав свою частину, а провідні юристи зводили все в один документ. Ми переглядали його ще раз і коригували безпосередньо перед поданням до арбітражу.
За розміром та змістом то були справжні «трактати»: концепції, аргументи, контраргументи, покази свідків, висновки експертів, економічні розрахунки, нестандартні інтерпретації. І все це мало бути цілісним, узгодженим, працювати на нашу стратегію і тактику.
Головний серед юристів — Даг Мйоланд. Він підписує документи, що йдуть на розгляд суддів. Формально «Нафтогаз» на процесі представляють дві людини з рівними правами — Ярослав Теклюк і я. Я відповідаю за результат арбітражу в цілому, а Ярослав — суто за юридичні питання. Тобто його компетенція — це питання «по формі», а моя — «по суті».
Наприклад, арбітраж щодо транзитного контракту. Усе почалася з того, що я прийшов до юристів і сказав: «Ми повинні подати позов щодо транзитного контракту. „Газпром“ мало платить за транзит, і ми маємо право вимагати приведення тарифу до європейського рівня».
Юристи відповіли, що за контрактом у «Нафтогазу» є право вимагати перерахунку тарифу і відшкодування збитків, але для цього потрібно, аби експерти підтвердили розрахунки. А експерти, як виявилось, у 2010 році на замовлення «Газпрому» вже порівнювали наш тариф з європейським і дійшли висновку, що все гаразд.
Довелося переконувати їх. Розповідати про нюанси, які приховав «Газпром», внаслідок чого їхній аналіз був неповним. Аргументувати розрахунками.
У цих дискусіях пройшли не дні, а місяці, аж доки експерти не погодилися з нами.
З цього моменту і почалися довгі роки арбітражу щодо транзиту. У ньому я мав ухвалювати ключові рішення по суті позову, керувати підготовкою бази доказів, контраргументів на заперечення «Газпрому». Навіть давати покази як свідок, виступати в арбітражі, координувати впровадження європейських правил в Україні.
Однією з несподіванок для нас стало місце проведення слухань. Оскільки це арбітраж, а не звичайний суд, судової зали як такої немає. У Стокгольмі є спеціальні офісні центри, де сторони орендують декілька приміщень — для слухань, юристів, суддів.
Суддів в арбітражі було троє. Разом вони називаються «трибуналом». Всі — приємні, спокійні, інтелігентні люди з бездоганною професійною репутацією. Одного, правника з Данії, запропонували ми. Іншого, колишнього голову Верховного Суду Швеції, — «Газпром». Саме цей суддя свого часу ухвалив рішення на користь фірташевської «Росукренерго» у справі проти «Нафтогазу». Головою арбітражу виступив юрист зі Швеції.
Обидві команди — наша і «Газпрому», — складалися з юристів, експертів, свідків. Моїм візаві в ролі головного представника був на той момент заступник голови правління «Газпрому» Олександр Медвєдєв, який відповідав за міжнародний бізнес російської компанії.
Далі все відбувалося, як у звичайному судовому процесі. Промови, запитання протилежної сторони та суддів, виступи свідків, заключне слово.
Єдина відмінність — масштаб. Наприклад, промова в арбітражі може тривати цілий день. Письмові свідчення складаються з десятків, навіть сотень сторінок. Заключні промови — ще день для кожної сторони.
Загалом одне слухання тривало понад два тижні. Незалежно від розкладу прямих зустрічей готувалися ми до них постійно, і в Києві, і в Осло.
На цьому процесі я з подивом дізнався, що далеко не всі відомі українці, які позиціонують себе захисниками батьківщини та її інтересів, справді готові до відповідних дій. Навіть якщо вони керують партією з патріотичною назвою. Мова, звісно ж, про Тимошенко.
Юлія Тимошенко, головна дійова особа з українського боку під час контрактних переговорів з Путіним у 2009 році, не погодилася виступити свідком з нашого боку.
Ми спробували доводити в арбітражі, що тодішня прем’єрка не могла домовитися з Путіним про гірші умови, ніж пропонував сам «Газпром» — ціна в Німеччині мінус вартість транспортування від Росії до цієї країни. І тому коли «Нафтогаз» підписував контракт на узгоджених між Тимошенко та Путіним умовах, українська сторона розуміла посилання на європейські ціни в положенні контракту про перегляд вартості газу таким чином, що за контрактною формулою вона не може бути вищою за ціну в Німеччині мінус вартість транспортування.
На жаль, у контракті це прямо не було написано, і без свідчень Тимошенко довести це не вдалося. Виходить, що арбітраж не отримав достатніх доказів того, що українська прем’єрка не могла домовитися про умови, які були навіть гірші за газпромівські.
Однак, відчуття того, що ми рухаємось до перемоги, міцнішало поступово. Ми розуміли, що виграли ще один раунд, ще раунд, ще. Напруга не відпускала аж до самого кінця — поки ми не виграли бій. Втім, навіть переможний фінал був поділений на три частини — ми чекали на два рішення за газовими контрактами й окремого рішення щодо транзиту.
Про дату і час ухвалення першого рішення нас повідомили заздалегідь. Тому ми чекали на нього в Осло. Трохи напружено посміювалися між собою: «Щоб одразу не посадили, якщо програємо».
Отримавши 1000 сторінок рішення, ми почали їх нервово переглядати. Шукали головне: принципи визначення зобов’язань за «бери або плати». Якби в цьому питанні арбітраж став на бік «Газпрому» Україна втратила б приблизно 80 мільярдів доларів. Їх було неможливо перекрити перемогою з інших питань.
Тільки коли ми переконалися, що арбітраж дослухався до наших аргументів, зрозуміли — це головна перемога.
Рішення про зниження ціни зробило перемогу подвійною. Відсвяткували вечерею в ресторані. Окремо підняли тост за те, що нас все ж таки не заарештували.
Зараз, коли всі ці результати вже відомі, я розумію: деякі речі можна було зробити по-іншому.
Скажімо, арбітраж відмовився переглянути транзитний тариф через дріб’язкову причину: він не визнав лист «Нафтогазу» від 2009 року (в якому йшлося про необхідність його перегляду) таким, що відповідає формальним вимогам.
Прочитавши про це в рішенні, наші юристи оформили новий запит — у відповідності з усіма формальностями. Тепер він став предметом нового арбітражу, який, я сподіваюся, все ж таки призведе до перегляду транзитного тарифу. Краще пізно, ніж ніколи.
Але то вже справи майбутнього.
Якими були ставки в Стокгольмському арбітражі
Дивно працює людська пам’ять. За чотири роки арбітражу перед очима пробігло багато чого.
Але нині я часто пригадую слова, котрі випадково побачив на стелі того самого залу засідань у Стокгольмі, де ми здобули перемогу.
Там були намальовані маленькі янголята, що тримали в руках стрічку з написом «Pulchritudo, Veritas, Bonitas». Тобто «Досконалість. Правда. Справедливість».
Гадаю, саме в цих трьох словах була наша сила.
*Партнер проекту «Нафтогаз проти Газпрому» — Юрій Вітренко, виконавчий директор НАК «Нафтогаз України». Думки і оцінки, опубліковані в матеріалах проекту, можуть не збігатися з позицією НАК «Нафтогаз України» і редакції НВ.