Держкомнафтогаз (потім — Держнафтогазпром) багато в чому був спробою «заскочити в потяг, який уже пішов», оскільки формат держкомітету більше відповідав плановій, а не ринковій економіці.
У ринковій економіці органи державної влади визначають державну політику і регулюють ринки, а не керують суб’єктами господарювання. Механізми державного управління не пристосовані до управління компаніями.
Необхідність перетворення Держкомнафтогазпрому на Національну вертикально інтегровану нафтогазову компанію давно назріла.
Питання було лише в тому, як «пробити» потрібне рішення на найвищому політичному рівні і хто очолить найбільшу компанію країни.
Хто ж стояв за перетворенням держкомітету на національну компанію?
До «Нафтогазу». Михайло Ковалко
Держкомнафтогазпром безпосередньо передував «Нафтогазу». Його очолював Михайло Ковалко. Він був, що називається, показовим газовиком, який завдяки таланту і наполегливій праці зробив блискучу кар’єру — із самого низу до самого верху. Він був спортсменом, «передовиком виробництва», винахідником, і навіть поетом. За визначні особисті досягнення користувався заслуженим авторитетом у галузі на всіх рівнях. Але «буремні дев`яності» були не його стихією. Що не можна було сказати про його першого заступника — Ігоря Бакая.
1998-2000. Ігор Бакай
Ігор Бакай — один із найяскравіших представників покоління українських бізнесменів з 90-х, конкуренцію якому в ті часи могла скласти хіба що Юлія Тимошенко. Ініціативний. Кмітливий. Підприємливий. Вже тоді знав, як «заробляти» великі кошти на газі. Успішно «вирішував питання» як з очільниками України чи Туркменістану, так і з організованою злочинністю. Не дивно, що саме він захотів очолити національну компанію і саме йому вдалося «пробити» рішення про її створення. Він лише два роки керував «Нафтогазом». За цей час були явні перемоги. Мабуть, найбільшою було налагодження імпорту газу з Туркменістану в обмін на товари, які вироблялися в Україні або просто до цього часу збирали пил на складах. Туркменський газ в обмін на мільйони непотрібних Україні калош зі складів міноборони, мабуть, це — найяскравіший елемент іміджу тогочасного керівника «Нафтогазу». Але на внутрішньому ринку ситуацію з розрахунками ще слід було виправити, бо без цього нафтогазовий комплекс не міг працювати. За газ великі промислові споживачі часто взагалі не платили, і за чутками, що ходять «Нафтогазом», досягненням вважалося отримати з них просто сумку з грошима, іноді навіть не розуміючи, за який обсяг газу ця сумка. Сумки з грошима можна було передавати «нагору», частину, звісно, залишаючи собі. Водночас, як пишуть журналісти, «справедливість» розподілу сумок з грошима, та й в принципі, ситуація з товарно-грошовими відносинами у галузі, почала все більше й більше дратувати президента України Леоніда Кучму. Підігрівав це незадоволення тогочасний «головний митар країни» Микола Азаров, людина якого, Вадим Копилов, потім і очолила «Нафтогаз».
2000. Ігор Діденко
Ігор Діденко був запрошений у «Нафтогаз» Бакаєм. На той час він уже мав досвід побудови успішного цементного бізнесу в масштабі всієї України. Цементні заводи в ті роки були одними з найбільших промислових споживачів газу. Саме Діденко як перший заступник голови «Нафтогазу» з «боями» і не за один день, але все ж таки привчив українські підприємства цивілізовано розраховуватися за газ. «Туркменська програма» Бакая і розбудова внутрішнього ринку Діденком дозволили стабілізувати фінансову ситуацію в нафтогазовому комплексі України, відвернути колапс і почати відновлювати інтеграційні зв’язки. Діденко також взявся за реекспорт газу з України, і країна почала ставати незалежним від російського «Газпрому» гравцем на європейському ринку. Ставав очевидним і потенціал «Нафтогазу» як одного з основних джерел доходів державного бюджету України. Навесні 2000 року після звільнення Бакая Діденко кілька місяців виконував обов’язки глави «Нафтогазу», але в президента Кучми й голови податкової Азарова був свій кандидат на керівника «Нафтогазу».
2000-2002. Вадим Копилов і Михайло Ковалко
Податківець Копилов не був газовиком, і, за інформацією «Дзеркала тижня», скоріше за все був призначений керівником «Нафтогазу» для контролю над грошовими потоками національної компанії, яка ставала бюджетоутворюючою для України завдяки відновленню інтеграції нафтогазового комплексу. Водночас керівництво країни, усвідомлюючи складність виробничого механізму і, відповідно, необхідність ефективного контролю над стратегічним управлінням національною компанією, створює Наглядову Раду «Нафтогазу» і призначає Михайла Ковалка її головою. Певним чином, це завершує перетворення Держкомнафтогазпрому на Національну акціонерну компанію «Нафтогаз України» — функції формування державної політики були передані Міністерству палива та енергетики України, а головою Наглядової Ради «Нафтогазу» став керівник Держкомнафтогазпрому.
*Партнер проекту «Нафтогаз проти Газпрому» — Юрій Вітренко, виконавчий директор НАК «Нафтогаз України». Думки і оцінки, опубліковані в матеріалах проекту, можуть не збігатися з позицією НАК «Нафтогаз України» і редакції НВ.