0

Як ми позбулися домінування «Газпрому»

Реформу ринку газу можна виділити серед інших, оскільки її ключові елементи є не просто успішними, а й значною мірою незворотними. Вона також стала яскравим прикладом того, як «Нафтогаз» не просто допоміг країні, а фактично створив ефективний ринок замість монополії.

На жаль, ця історія недостатньо досліджена справжніми експертами і тому переважно неправильно розуміється.

Як я вже писав, до 2014 року на оптовому ринку України формально домінував «Нафтогаз», а реально — «Газпром». Російська монополія і визначала рівень цін на ринку, знижуючи їх до європейського рівня тільки в обмін на політичні поступки з українського боку, що руйнували державність.

Фото: група «Нафтогаз»

Оскільки ціни визначалися неринковими чинниками, компанії не могли їх прогнозувати та керувати ціновими ризиками.

Не було вільного доступу до ГТС для імпортерів газу і навіть для приватних видобувників — потрібно було «домовлятися нагорі».

Ну і, в принципі, імпорт з Європи був «вузьким місцем» через недостатність потужностей.

Зараз ситуація є кардинально іншою: оптовий ринок України є реально інтегрованим з ринком Європи. Серед іншого, він охоплює Словаччину, Польщу, Угорщину, Німеччину, Австрію і Чеську Республіку. Саме цей ринок є релевантним для «Нафтогазу», тобто таким, на якому компанія надає свої послуги, продає товари і конкурує з товарами і послугами інших компаній.

На цьому об’єднаному ринку група «Нафтогаз» не має домінуючою позиції, наприклад, не може встановлювати ціни вищі за ті, що діють на ринку. Ціни є прогнозованими і визначаються динамікою попиту та пропозиції на європейському ринку, а не «Газпромом». При цьому вартість газу на оптовому ринку є суттєво нижчою в порівнянні з тією, яка була б, якби вона й надалі визначалася ціною контракту з росіянами. Пікова різниця за цей період становила 4 тисячі гривень за тисячу кубічних метрів.

Фото: група «Нафтогаз»

Якщо порахувати, то українська промисловість за рахунок цього зекономила більше, ніж 30 мільярдів гривень. Повторення ситуації, коли ціни на оптовому ринку в Україні значно вищі за європейські, навряд чи можливе. Все це є важливим для конкурентоздатності української промисловості.

Змінити кардинальним чином стан справ на газовому ринку нам вдалося, перш за все, за рахунок будівництва нових потужностей для імпорту газу зі Словаччини та підписання контракту зі Statoil.

Так, спочатку цим скористався сам «Нафтогаз». Але ми зробили відповідні можливості доступними для всіх. Ми «прорубали двері у Європу», якщо трохи перефразувати відомий вислів.

По-друге, важливою віхою стало прийняття у 2015 році Закону про ринок природного газу. Цей документ є транспозицією, або іншими словами, впровадженням європейського законодавства про ринок газу в українське законодавство. Україна, нарешті, принаймні формально, прийняла для себе правила, за якими успішно працює Європейський Союз.

Проект цього закону спочатку розробив Секретаріат Енергетичного Співтовариства, європейської інституції, спеціально створеної для впровадження енергетичного законодавства в країнах, які приєдналися до Співтовариства (як Україна).

Сам законопроект подавав у парламент вже Кабмін. А приймали його депутати.

У чому ж тоді була наша роль?

До того часу, як ми почали просувати цей законопроект, вважалося, що через технологічну специфіку його неможливо впровадити в Україні. Замість нього лобіювався зовсім інший проект, який був лише імітацією змін.

На щастя, в тогочасному уряді працював Ігор Діденко, заступник міністра енергетики, який відповідав за газовий сектор, — теж, як і ми, прибічник впровадження європейських правил.

Він організував процес розгляду законопроекту, під час якого ми змогли всіх особисто переконати, що немає ніякої такої «технологічної специфіки», яка б не давала можливості впровадити цей закон. І наводили конкретні докази того, що європейське законодавство може працювати і в Україні.

Коли таку думку аргументовано висловлюють фахівці національної нафтогазової компанії, разом з тим наводячи конкретні докази, незаангажованим людям складно не погодитися, а опонентам — складно заперечити.

Ще одним чинником стало те, що «Нафтогаз» мав волю й можливості забезпечити такі умови, щоб лібералізація ринку газу не погіршила безпеку поставок, зокрема за рахунок на той час вже реалізованої інтеграції в європейський ринок.

Лібералізація, або руйнація старої системи, має бути компенсована ефективними ринковими механізмами.

Про це часто забувають — що лібералізація, або руйнація старої системи, має бути компенсована ефективними ринковими механізмами. І що також потрібен дієвий механізм убезпечення від можливих збоїв у функціонуванні нової системи, особливо якщо вони несуть загрозу базовим потребам людей.

Закон про ринок газу — це так зване «первинне законодавство». Для його впровадження в повній мірі потрібне також «вторинне законодавство» — нормативні акти Регулятора ринку (НКРЕКП), Кабміну та Міністерства енергетики.

Загалом це вторинне законодавство є ареною запеклих боїв між «Нафтогазом» та групою Дмитра Фірташа. Остання контролює майже весь розподіл газу і все постачання газу населенню, а також має суттєвий вплив на органи державної влади.

У цьому протистоянні сили поки що нерівні, тому нам вдавалося перемагати лише в окремих випадках, коли це було комбінацією нашої підготовки, дієвої допомоги з боку міжнародних партнерів та/або розуміння критичних загроз з боку української влади.

Але навіть те, що вдалося зробити, суттєво наблизило правила роботи українського ринку до європейський правил, що зіграло важливу роль у подальшій інтеграції українського ринку з європейським.

Водночас через невідповідність українських правил європейським стандартам ми втратили багато можливостей. Зокрема не змогли довести, що навіть за всіма формальними ознаками ринок в країні працює як європейський. Це б значно підвищило рівень довіри до нього, як з боку міжнародних партнерів, так і в самій України. У свою чергу, якби не ці проблеми, ми, можливо, виграли б у Стокгольмському арбітражі ще більше.

Навіть те, що вдалося зробити, суттєво наблизило правила роботи українського ринку до європейський правил.

Наприклад, якби не очевидна невідповідність роботи НКРЕКП європейським стандартам, то, ймовірно, арбітраж міг би погодитися з нашою позицією, що приведення транзитного контракту у відповідність з українським енергетичним законодавством не суперечить праву Швеції як країни-члена Євросоюзу. Зокрема це дало б можливість як завершити відокремлення оператора ГТС («анбандлінг»), так і, що набагато важливіше, застосувати тарифи, встановлені Регулятором. Останнє збільшило б наш виграш за 2009−2017 роки з 4.6 мільярда доларів до 11.4 мільярда доларів (тобто на 12.3 тисячі гривень більше в розрахунку на кожну українську родину).

Інший приклад. Якби не постанова Кабміну про покладання спеціальних обов’язків, то ціна на газ, який «Нафтогаз» продає для потреб населення, могла б бути встановлена на рівні ціни в Німеччині мінус витрати на транспортування від кордону Росії до цієї країни («нет-бек» або «хаб мінус»). Це б могло позиціонуватися як відображення розуміння українською стороною справедливої ціни на імпортований російський газ з Росії, і відповідно, ринкової ціни на газ в Україні за умови відсутності антиконкурентних зловживань з боку РФ. Відповідно було б більше шансів переконати арбітраж, що слово «відповідає» у пункті контракту з «Газпромом» на поставку газу (який вказує, що «Нафтогаз» має право на перегляд ціни за контрактом, якщо вона не відповідає рівню європейських цін), враховуючи контекст переговорів, може означати і «дорівнює за мінусом витрат на транспортування від кордону Росії до європейського ринку».

Щоб б це нам дало? Можливість виграти від перегляду ціни не 1.8 мільярда доларів, а 22.7 мільярда доларів (тобто на 37.6 тисячі гривень більше в розрахунку на кожну українську родину).

 

*Партнер проекту «Нафтогаз проти Газпрому» — Юрій Вітренко, виконавчий директор НАК «Нафтогаз України». Думки і оцінки, опубліковані в матеріалах проекту, можуть не збігатися з позицією НАК «Нафтогаз України» і редакції НВ.