0

Як нам виграти війну / Юрій Вітренко про протистояння з «Газпромом», загрозу припинення транзиту і спільний план дій

У попередніх частинах я розповів, як Російська Федерація використовує «Газпром» у гібридній війні проти України, і як з приходом нової команди у 2014 році «Нафтогаз», всупереч очікуванням, переміг у всіх важливих битвах проти «Газпрому».

Зокрема нам вдалося:

  • після припинення влітку 2014 року поставок газу від «Газпрому», і навіть не дивлячись на намагання «Газпрому» заблокувати альтернативні поставки, — забезпечити Україну газом з Європи; завдяки цьому Україна уникнула економічної та гуманітарної катастрофи і не дала Путіну поставити себе на коліна;
  • перемогти у Стокгольмському арбітражі, і тепер замість обов’язку доплатити «Газпрому» понад 81.4 мільярда доларів [1] ми маємо право вимагати від нього 2.6 мільярда доларів плюс відсотки.

_______________________________________________

[1] Дана сума враховує всі фактично виставлені грошові вимоги «Газпрому» за «бери або плати» за 2012−2016 роки, ефект від застосування «бери або плати» у 2017−2019 роках, ефект від застосування оригінальної контрактної ціни на газ у квітні 2014−2019 роках замість переглянутою трибуналом ціни, а також оплату за обсяги відібраного в першій половині 2014 року, але неоплаченого на момент відбору газу, — за оцінкою станом на дату винесення фінального рішення по справі щодо транзитного контракту від 28 лютого 2018 року.

_______________________________________________

Це наші спільні перемоги. Вони об’єднують усіх українців і наших міжнародних партнерів, які допомагають нам захищатися від російської агресії та виборювати краще майбутнє для наших дітей.

Але протистояння «Нафтогазу» і «Газпрому» триває. Його напруга зростає:

  • «Газпром» відмовляється виконувати рішення Стокгольмського арбітражу — не сплачує 2.6 мільярда доларів і не поставляє газ за переглянутою ціною.
  • Натомість «Газпром» — на очевидно надуманих підставах — оскаржив це рішення у шведському апеляційному суді.
  • Оскільки виконання рішення арбітражу наразі не зупинено апеляційним судом, ми по всьому світу почали процедуру примусового стягнення, але «Газпром» усіма правдами й неправдами намагається цього уникнути або принаймні відкласти до винесення рішень апеляційним судом, які очікуються до кінця першої половини 2020 року.
  • Також у Стокгольмі розпочався новий арбітражний процес між «Газпромом» та «Нафтогазом», в якому «Газпром» всупереч правилам намагається отримати нове рішення, протилежне рішенню попереднього арбітражу.
  • Паралельно «Газпром» завершує будівництво «Північного Потоку-2» та «Турецького Потоку», завдяки яким російська компанія вже з наступного року може повністю відмовитися від транзиту територією України.
  • Для продовження транзиту Росія висуває Україні абсолютно неприйнятні умови — відмовитися від стягнення з «Газпрому» 2.6 мільярда доларів (плюс відсотки) і відновити «баланс у стосунках», що фактично означає повернення до часів, коли Україна витрачала на купівлю газу в Росії набагато більше грошей, ніж отримувала за транзит. До того ж Росія не пропонує жодних гарантій щодо обсягів транзиту та відповідної плати і блокує застосування європейських правил. Це також шкодить інтересам України.
  • У відповідь «Нафтогаз» у новому арбітражі вимагає від «Газпрому» компенсувати збитки від невиконання ним у 2018−2019 роках зобов’язань щодо поставок газу. Також «Нафтогаз» вимагає компенсацію за невиконання положення контракту про перегляд транзитного тарифу на 2018−2019 роки відповідно до європейських правил. Загальна сума такої компенсації наразі оцінюється в діапазоні 10.4−14.8 мільярда доларів [2]. Для порівняння: це складає приблизно третину доходів держбюджету. Обґрунтованість наших вимог у новому арбітражі підтверджено звітом незалежних міжнародних експертів, який «Нафтогаз» надав компетентним зацікавленим сторонам.

_______________________________________________

[2] Відповідно до європейських правил «Нафтогаз» вимагає переглянути транзитний тариф у 2018−2019 роках таким чином, щоб цей тариф повністю покривав такі витрати, як прискорена амортизація та знецінення української газотранспортної системи. Згідно міжнародних правил фінансового обліку «Нафтогаз» має визнавати ці витрати у 2018−2019 роках внаслідок відсутності обґрунтованих очікувань щодо продовження транзиту після 2019 року.

_______________________________________________

  • Крім цього «Нафтогаз» у боротьбі проти «Газпрому» починає використовувати можливості європейського законодавства про захист конкуренції. Найближчим часом «Нафтогаз» направить до Єврокомісії скаргу на порушення цього законодавства з боку «Газпрому» — зокрема щодо «Північного Потоку-2» та блокування транзиту газу через Україну на європейський ринок іншими компаніями. Ця скарга містить детальний аналіз порушень, який підготовано за участю провідних європейських юристів та експертів.

Запитаймо себе — якою є наша спільна мета в цьому протистоянні, навіщо нам у ньому перемагати?

 

Наша спільна мета

1. Щоб Україна могла реалізувати потенціал своєї газотранспортної системи, отримуючи справедливий дохід від транзиту.

2. Щоб поки в України є потреба в імпортованому газі, його поставки були надійними, а ціна — справедливою, і щоб для цього не потрібно було жертвувати незалежністю країни.

3. Щоб ми отримали справедливу компенсацію наших втрат за поточними контрактами з «Газпромом».

Якщо ж говорити не про преференції, які ми від Росії ніколи не отримували і не отримуємо, а про справедливість, то нам потрібні стандартні європейські правила.

Що таке справедливі ціни, справедливий дохід і справедлива компенсація? Звісно, Україна хоче мати найнижчі ціни та найбільший дохід від транзиту. Якщо ж говорити не про преференції, які ми від Росії ніколи не отримували і не отримуємо, а про справедливість, то нам потрібні стандартні європейські правила. Агресор, Росія, не має отримувати переваги від своєї ворожої політики щодо України. Навпаки, за порушення міжнародного права Росія має бути змушена платити високу ціну. Це і є справедливість. Вона — в інтересах «Нафтогазу», України й наших міжнародних партнерів.

Наскільки важливим і складним є для нас досягнення цієї спільної мети?

Як зазначено вище, російська сторона виставляє абсолютно неприйнятні умови для продовження транзиту, водночас закінчуючи будівництво «Північного Потоку-2», який дозволить їй обходитися без транзиту через Україну.

Якщо не буде транзиту, і водночас не буде отримано компенсацію від «Газпрому», це призведе до економічної кризи вже у 2020 році.

Якщо не буде транзиту, і водночас не буде отримано компенсацію від «Газпрому», це призведе до економічної кризи вже у 2020 році. Відсутність доходів від транзиту призведе до зменшення ВВП приблизно на 4% (враховуючи ефект мультиплікатора); МВФ очікував зростання ВВП у 2020 році на рівні 3%, якщо відняти ці 4%, то ВВП впаде на 1%.

Втрата транзиту може призвести й до дефіциту газу в країні вже цієї зими. Зазначу, що оскільки ми вже не будемо важливими для Європи як транзитер газу на європейський ринок, дефіцит газу в Україні вже не буде сприйматися як загроза для транзиту в Європу, що може мати негативний вплив на допомогу Україні з боку міжнародних партнерів; нагадаю, без такої допомоги ми би не пройшли зиму 2014−2015 років.

Теоретично, втрату транзиту можна компенсувати за рахунок розвитку власного видобутку газу, підвищення рівня енергоефективності та ліквідації корупційних схем завдяки лібералізації ринку газу за європейськими правилами. Але, по-перше, це потребує часу, і, по-друге, але найголовніше, ми бачимо, що на практиці переважають зворотні тенденції:

  • Наприклад, в «Укргазвидобуванні», найбільшому видобувнику газу в країні, дочірній компанії «Нафтогазу», видобуток падає (зменшилися добові обсяги валового видобутку газу в І кварталі 2019 у порівнянні з ІV кварталом 2018 року; зменшився обсяг товарного газу у 2018 році у порівнянні з 2017 роком, і у І кварталі 2019 року у порівнянні з І кварталом 2018 року). І це попри значне збільшення інвестицій у попередні роки. Наразі, коли у «Нафтогазу» вже не профіцит, а величезний дефіцит коштів, це за інших незмінних умов призведе до ще більш суттєвого зменшення видобутку у 2019 році.
  • Сектор є фактично закритим для приходу провідних міжнародних компаній з технологіями й інвестиціями — наприклад, вони не брали участь у нових аукціонах на право видобутку. Багато лотів не взагалі знайшли покупця.
  • Енергоефективність поки покращується тільки внаслідок цінового шоку — коли люди переживають, що будуть набагато більше платити. Кредитні програми, проекти донорів мають відносно незначний ефект. Зношення інфраструктури має набагато більший негативний ефект.
  • Реформу ринку газу впродовж останніх років можна охарактеризувати як «один крок вперед, два кроки назад». Уряд обіцяв Міжнародному валютному фонду повну лібералізацію з 1 квітня 2020 року, але до цього немає готовності і тому великий ризик, що її вже втретє буде відкладено (у 2015 році пообіцяли завершити лібералізацію у 2018 році, потім — перенесли на 2019, потім — на 2020 рік).
  • Ця реформа має дуже низьку підтримку населення, насамперед через те, як уряд її публічно комунікував, а також через навмисну дезінформацію з боку опонентів. Реформі протистоять і Російська Федерація з її агентами впливу, і потужна олігархічна група Фірташа, також пов’язана з Росією.
  • Позитивний ефект від монетизації субсидій все ще під питанням.
  • Вибіркове застосування урядом європейських правил, закладених у прийнятий у 2015 році Закон «Про ринок природного газу», зокрема ігнорування норми щодо компенсації за покладені спеціальні обов’язки, розбалансовує ринок і дискредитує його реформу.
  • Не вирішено проблеми з крадіжками та втратами газу, його обліком.
  • Для завершення реформи потрібно ще багато чого зробити: привести нормативні акти НКРЕКП у відповідність до європейських правил, створити нову інфраструктуру управління кредитними ризиками, змінити тарифи облгазів, забезпечити довіру до незалежності та компетентності Регулятора.
  • Є ризик погіршення ситуації щодо інтерконекторів з Європи, тобто можуть з’явитися нові «вузькі місця» для диверсифікації поставок газу.

За таких тенденцій без коштів від «Газпрому» «Нафтогаз» не тільки перестане бути найбільшим джерелом наповнення держбюджету, а знову повернеться до часів, коли він висмоктував звідти десятки мільярдів гривень.

Але, як ви бачите, мова не лише про «Нафтогаз». Завдяки нашим спільним зусиллям ми уникнули економічної та гуманітарної катастрофи у 2014−2015 роках і зберегли незалежність. Але загрози, які наразі постають перед нами, означають, що ми недалеко відійшли від обриву у безодню. Ми можемо знову зірватися туди.

Від прірви до спільної мети — довгий та складний шлях, який ми можемо пройти тільки разом

На жаль, вже впродовж декількох років ми бачимо негативні тенденції щодо внутрішньої боротьби, яка загрожує поразками з катастрофічними наслідками.

Водночас для того, щоб перемогти у протистоянні з «Газпромом», ми, навпаки, маємо вийти на якісно кращий рівень співпраці між «Нафтогазом», урядом, громадянським суспільством та міжнародними партнерами України.

Ось основні аргументи на користь такої співпраці.

1. «Нафтогаз» потрібен — всупереч міфам

Було б помилкою вважати, що існування «Нафтогазу» є шкідливим, або непотрібним. Не меншою помилкою є твердження, що «Нафтогаз» був штучно створений випадковими людьми з виключно корисливою метою. Якщо вважати так, жодна нормальна людина не забажає співпрацювати з «Нафтогазом», бути частиною спільної історії.

Тому в попередніх частинах я спростовую міфи про «Нафтогаз».

Зокрема я показую, що «Нафтогаз» забезпечує ресурс газу для опалення майже у всіх оселях українців (природний газ є джерелом енергії для опалення 87% українських домівок). Тобто «Нафтогаз» — це про реальні та життєво необхідні речі.

«Нафтогаз» забезпечує шосту частину всіх надходжень держбюджету. Це — зокрема, і питання наявності грошей для виплат пенсій та зарплат бюджетникам.

«Нафтогаз» також забезпечує надійний транзит газу, що є одним з аспектів важливості України для Європи.

Будучи спадкоємцем Держкомнафтогазу, «Нафтогаз» продовжує довгу та славетну історію нафтогазового комплексу України. Ця історія, зі свого боку, є важливою частиною історії дорадянської України, індустріалізації за часів СРСР, бурхливих 90-х.

Рішення трансформувати Держкомнафтогаз у сучасну національну компанію було і є стратегічно правильним. Так, через некомпетентність, корупцію та політику Росії, цей процес і досі не завершено, принаймні в окремих аспектах.

Наша команда в «Нафтогазі» починаючи з 2014 року здійснює швидкі та точкові перетворення, які є прикладом скоріше кризового менеджменту, а не повномасштабної трансформації. За моїм керівництвом було підготовлено план такої трансформації. Впровадження цього плану вже майже впродовж року здійснюється під керівництвом голови правління «Нафтогазу», але результати ще не були публічно представлені.

Це означає лише те, що ми маємо завершити перетворення «Нафтогазу» на сучасну національну компанію.

2. Є команда людей — надійний партнер для співпраці

Наша команда, яка складається як зі співробітників «Нафтогазу», так і з зовнішніх юристів та експертів, виграла в попередніх битвах з «Газпромом» і зараз продовжує протистояти йому. Ми довели на практиці свою професійність та небайдужість.

Аби надати достатньо підстав мені довіряти, у попередніх розділах я фактично опублікував звіт про виконану роботу. У ньому я наводжу конкретні дані щодо кількісних і якісних результатів змін у діяльності «Нафтогазу», які я особисто ініціював і які безпосередньо відносилися до моєї відподальності.

До того ж я показую, за рахунок чого це вдалося зробити, аби заперечити твердження, що ці позитивні зміни від нас не залежали. Я також відповідаю на логічне питання куди поділися зароблені завдяки цим змінам гроші.

І хоч я працюю в «Нафтогазі» і в інтересах «Нафтогазу», я досить детально розповідаю про те, чому, як з професійної точки зору, так і з точки зору небайдужості до своєї країни, я бачив потребу в конкретних реформах на рівні країни, які ініціював і допомагав втілювати. Зокрема йдеться про наближення корпоративного управління в державних компаніях до європейського рівня, побудову конкурентного оптового ринку газу, вирішення проблем з прихованими субсидіями.

3. Відсутність обґрунтованих альтернатив

Наші дії у протистоянні з «Газпромом» завжди мають належне обґрунтування: детальний економічний аналіз, підтвердження з боку досвідчених міжнародних юристів та експертів. Так і має бути, адже ми маємо справу зі складними проблемами, накопиченими протягом багатьох років, і в нас потужний супротивник, який хоче поставити Україну на коліна. До того ж наші дії вже підкріплені успішним досвідом.

Водночас, альтернативні варіанти, які час від часу пропонуються, це лише гіпотези, які ще потрібно чимось підкріпити. Коли починаєш їх аналізувати, зазвичай відразу бачиш, що це або свідоме введення в оману, або легковажні та заангажовані «прожекти».

Наприклад, візьмімо варіант з «мировою» та продовженням транзитного контракту з «Газпромом». Фактично нам пропонують як мінімум відмовитися від цілком реальних 2.6 мільярда доларів (плюс відсотки) в обмін на обіцянки ненадійного і вороже налаштованого контрагента, без жодних гарантій щодо обсягів та оплати, але зі збереженням йому ексклюзиву на весь транзит. І ще таке продовження контракту буде використано, аби всі зараз відчепилися від «Північного Потоку-2», й він був спокійно добудований. Тоді «Газпром» матиме змогу повністю відмовитися від українського транзиту.

Інший приклад. Періодично виникають пропозиції щодо нового контрагента з українського боку для «Газпрому», який краще за «Нафтогаз» буде з ним домовлятися. Не полишають спроб створити нового корупційного посередника на кшталт «Росукренерго», замінити переговорників з українського боку на когось більш зручного для реалізації власних інтересів. Але ці варіанти поки «не зростаються», оскільки російській стороні потрібно вирішувати свої реальні проблеми, чого не можуть запропонувати ці нові контрагенти.

Іноді можна почути як докір нам, що потрібно взагалі змінювати підходи щодо транзиту газу — щоб «газ передавався на східному кордоні», щоб допустити європейців і транзитерів середньоазійського газу, щоб створити в Україні «газовий хаб». Ми не лише не проти, ми саме за це активно боремося, оскільки такі зміни наразі суперечать інтересам режиму Путіна, і нам цього ніхто не дасть просто так.

4. Реальних альтернатив немає. Є реальні ризики

З моєї розповіді про те, як проходив Стокгольмський арбітраж, ви можете побачити, що протистояння з «Газпромом» — це складний процес, успіх якого залежить від глибинного розуміння суті того, як має бути, як є зараз, і як було раніше; також успіх залежить від можливості команди проводити відповідні зміни та адаптуватися до нових обставин.

Очевидно, що ефективна робота команди, яка безпосередньо займається відносинами з «Газпромом», залежить від дій правління «Нафтогазу» та його голови. Так само ці дії залежать від ефективності контролю з боку наглядової ради та ізоляції компанії від політичного втручання. На жаль, останнім часом усі можуть спостерігати кризові явища у вертикалі «правління — наглядова рада — уряд». Ідеться про суттєві проблеми, які потребують якомога швидшого, але водночас системного вирішення.

Ще одним реальним ризиком є фейковий, для прикриття корисливих інтересів, або непродуманий, щоб скоріше поставити «галочку», «анбандлінг» (відокремлення діяльності з транспортування газу) — проведення його у спосіб, який зашкодить юридичній позиції «Нафтогазу» в новому арбітражі проти «Газпрому».

Успіх спочатку у диверсифікації поставок газу, а потім і у Стокгольмському арбітражі значною мірою залежав від іміджу «Нафтогазу». Нам тоді вдалося показати «Нафтогаз» як компанію, яка позбувається корупції всередині та ззовні, яка активно змінюється, наближаючись до міжнародних стандартів управління. Якщо трансформація «Нафтогазу» в сучасну національну компанію, яка розпочалася вже майже рік тому, виявиться неуспішною, це матиме суттєвий негативний вплив на імідж компанії і може загрожувати успіху у протистоянні з «Газпромом».

Співпраця: можливі ролі

Якщо ви погоджуєтеся з необхідністю співпраці заради досягнення нашої спільної мети, необхідно визначитися з роллю основних зацікавлених сторін.

«Нафтогаз»

  • З огляду хоча б на юридичні аспекти, компанія відіграє провідну роль у протистоянні з «Газпромом». Вона має максимально використовувати всі свої можливості.
  • Важливою є також конструктивна роль компанії у тристоронніх переговорах щодо транзиту з 2020 року за участі України, РФ та ЄС. Новий довгостроковий транзитний контракт у відповідності до європейських правил, зокрема з повним покриттям обґрунтованих витрат газотранспортного оператора включно з забезпеченням адекватної дохідності на вкладений капітал, є «Планом А» для української сторони. Щодо цього вдалося досягти й консолідованої позиції з ЄС, що є суттєвим здобутком.
  • «Планом Б», тобто якщо «Газпром» не пристане на консолідовану позицію України та ЄС, для «Нафтогазу» є отримання згаданої вище компенсації в сумі 10.4−14.8 мільярдів доларів. З іншого боку, цей «План Б» є реальною загрозою для «Газпрому», що має економічно мотивувати російську сторону на конструктивний підхід.
  • Якщо подивитися на можливу роль «Нафтогазу» ширше, то компанія може бути ефективною платформою для міжнародних партнерів у видобутку, транспортуванні газу, та й у секторі енергоефективності. Також «Нафтогаз» може використовувати наявні ресурси та знання, аби бути лідером у реформах на ринку газу та у сфері корпоративного урядування державних компаній. Це все є важливим, щоб перемогти у протистоянні з «Газпромом».

Громадянське суспільство

  • Його роль у даному випадку включає і маніфестацію суспільного запиту на необхідні дії уряду, і дієвий громадський контроль за цими діями, і адекватну реакцію на дезінформацію, яка є елементом боротьби проти інтересів українського суспільства.
  • Наша спільна мета відповідає цінностям фактично всіх груп українського суспільства. Для українців з традиційними цінностями ефективне протистояння «Газпрому» — це питання їхнього добробуту та свободи від утисків. Для тих, хто розділяє «західні» цінності, це — питання верховенства права, державного суверенітету, європейської інтеграції, ефективного ринку й рівних можливостей. Для більш патерналістично налаштованої частини суспільства — це питання спроможності держави забезпечувати соціальний захист.
  • Найяскравішим прикладом ефективного залучення громадянського суспільства є Євромайдан, який визначив європейський вектор розвитку України з 2014 року і фактично призвів до всіх цих змін в уряді, потім — у «Нафтогазі», а потім — і у відносинах з «Газпромом». Іншими словами, наші перемоги були б без цього неможливими і тому ми завдячуємо ними насамперед громадянському суспільству.
  • Залучення хоча б критичної маси представників громадянського суспільства. Йдеться не про черговий Майдан, а про нормальний перебіг подій, — це складова загального успіху, і я розумію, що вона потребує складної роботи з боку «Нафтогазу» зокрема щодо ефективної та чесної комунікації.

Уряд/держава

У своїй розповіді про Стокгольмський арбітраж я згадував позитивну роль прем’єр-міністра Яценюка і його уряду. На жаль, за виключенням важливої допомоги з боку МЗС і окремих представників інших міністерств, мені спадають на думку переважно приклади деструктивної ролі наступного уряду. У мене особисто неодноразово було відчуття, що уряд прагне нашої поразки, що ми перемагаємо не завдяки, а всупереч його діям. Все ще хочеться вірити, що це була несвідома позиція окремих представників уряду, що ми можемо подолати непорозуміння і об’єднатися навколо нашої спільної мети.

Якою я бачу роль держави? Якщо подивитися трохи ширше ніж протистояння з «Газпромом», на економіку загалом, — це передусім забезпечення ефективності ринку, найголовнішими чинникам для чого є верховенство права, прозорість та чесність учасників ринку. Але все це має важливе значення для досягнення нашої спільної мети. Додам хоча б важливість співпраці на рівні формування й реалізації зовнішньої політики.

Міжнародні партнери України

На жаль чи на щастя, але ми маємо бути свідомі того, що наші успіхи у протистоянні «Газпрому» були б неможливі без допомоги міжнародних партнерів України. У мене немає особливих сумнівів, що без співпраці з ними ми не зможемо досягти нашої спільної мети.

Як я вже зазначив, необхідним є якісно вищий рівень такої співпраці. Наприклад, стосовно економічних реформ, потрібні дієві інструменти для набагато більш якісного аналізу, для набагато більш ефективного контролю їхнього впровадження — щоб реформи проводилися «по суті, а не по формі», в правильній послідовності, щоб забезпечувалося залучення зацікавлених сторін та розвиток інституцій.

Не можу не нагадати: ареною протистояння з «Газпромом» є не тільки Україна. Тому співпраця з міжнародними партнерами має виходити за межі нашої країни. Прикладами такої співпраці можуть бути реальна спільна з Єврокомісією боротьба зі зловживанням «Газпромом» своїм домінуючим становищем на ринку ЄС, прийняття іншими європейськими країнами законодавства щодо експортних газопроводів з Росії за прикладом Данії (тобто брати до уваги безпекові та інші стратегічні чинники), допомога на політичному рівні щодо виконання «Газпромом» рішень Стокгольмського арбітражу.

Я не прагну нав’язувати ці ролі. Я ділюся тим, як я їх бачу. Можливо, у вас інша думка. Давайте подискутуємо. Зрештою, наше майбутнє варте обговорення.

Критично важливою є позиція Німеччини. Вже ні для кого не секрет, що Німеччина активно підтримує «Північний Потік-2» на політичному рівні. Не коментуючи зараз причини такої підтримки, хотілось би, щоб Німеччина принаймні висунула РФ низку передумов: виконання вже винесених рішень Стокгольмського арбітражу, повне припинення всіх зловживань домінуючим становищем на ринку ЄС та країн Енергетичного Співтовариства (сторонами договору про яке є і ЄС, і Україна), і навіть перегляд тарифу на транзит через Україну у 2018−2019 році відповідно до контрактних зобов’язань «Газпрому». Іншими словами, умовою підтримки урядом Німеччини спільних проектів з «Газпромом» має бути хоча б доброчесна поведінка «Газпрому» щодо ЄС, на лідерство в якому претендує Німеччина, та щодо України як партнера Німеччини.

Я не прагну нав’язувати ці ролі. Я ділюся тим, як я їх бачу. Можливо, у вас інша думка. Давайте подискутуємо. Зрештою, наше майбутнє варте обговорення. Адже нашу спільну історію не завершено. Її майбутнє залежить від кожного з нас. Ми за неї відповідальні.

Зауважу лише, що ми маємо вирішувати наші справжні проблеми, а не спокушатися на легкі, проте хибні рішення, які тільки поглиблюють ці проблеми. Я сподіваюся, що заради нашої спільної мети, ми досягнемо порозуміння до того, як стане надто пізно.

*Партнер проекту «Нафтогаз проти Газпрому» — Юрій Вітренко, виконавчий директор НАК «Нафтогаз України». Думки і оцінки, опубліковані в матеріалах проекту, можуть не збігатися з позицією НАК «Нафтогаз України» і редакції НВ.